«У наших школах не повинно бути нещасливих учнів, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил учня, які породжують енергію для долання труднощів, бажання вчитися».
В. О. Сухомлинський
Учням властиво поєднувати непоєднуване – любити свою школу, учителів і майже ненавидіти шкільні уроки. Чому так? Тому, що школа є найкращим для цього віку місцем спілкування, у тому числі й з учителями. Школярі завше готові з ранку до вечора організовувати та проводити різні шкільні чи класні заходи, бути їхніми глядачами тощо. Їхній настрій псується лише з моменту, коли звучить дзвінок на урок, бо там на них чекає наука. Хочемо ми чи ні, а у своїй місії школа не може обмежитись лише організацією спілкування школярів, їхнім залученням лише до культурно-спортивної сфери діяльності.
Успішне становлення Української держави неможливе без відродження та розвитку національної системи освіти і виховання, без формування у підростаючого покоління високого рівня духовності та патріотизму.
Формування громадянина-патріота можливе не лише на основі створення необхідних зовнішніх, об’єктивних виховних умов, але й з врахуванням індивідуальних, вікових особливостей дітей та молоді, їх здатності до прийняття патріотичних ідей, національних цінностей, прагнень до розбудови держави.
Усім відома істина — діти початкових класів люблять учитись, але часто забувають: діти люблять учитись добре! І тому головне завдання вчителя — створити умови, що забезпечують дитині успіх у навчанні, відчуття радості від того, що я "знаю", я "вмію". Нам, учителям, не слід забувати слова В. Сухомлинського: "Є успіх, є бажання вчитися. Особливо важливо це на першому етапі навчання — в початковій школі, де дитина не вміє долати труднощі, де невдача приносить справжнє горе". А С. Соловейчик говорив: "…вдумайтеся в те, як ви взаємодієте з дитиною, і як вона сприймає вас і ваші уроки, педагогіка повинна бути педагогікою співробітництва".
Ще В. Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що ґрунтується на принципах гуманізму, на визнанні особи дитини вищою цінністю, на яку повинні бути орієнтовані процеси виховання й освіти, творча діяльність згуртованого колективу педагогів-однодумців і учнів. Він будував процес навчання як радісну працю. Шалва Амонашвілі у своїх книгах "Здравствуйте, дети!", "Как живете, дети?", "Единство цели" формулює прості принципи своєї педагогіки: любити дитину, олюднити середовище, в якому живе дитина, прожити в дитині своє дитинство. Навчання без виховання не буває, а виховувати, за висловом Ш. Амонашвілі, можна тільки тоді, "коли виникає духовна спільність між учителем й учнем". Світогляд учителя, який обрав для себе гуманну педагогіку, передбачає активний моральний вибір добра, безмежну віру в Дитину, в спорідненість душ учителя й учня, у єдність "морального закону всередині нас".
Сучасні перетворення в нашому суспільстві призвели до гострої потреби у компетентних громадянах. І, звісно, основу формування ключових компетентностей особистості повинна закласти сучасна школа. Сьогодні школа повинна навчити учня вчитися, планувати свою працю, вчитися самостійно, самому шукати шляхи власного розвитку. Йдеться не про те, щоб начинити школяра новими даними про новітні відкриття й забезпечити науковий підхід до змісту освіти, а насамперед про розвиток навичок самостійності навчання, здатності до самоорганізації й планування часу, відповідальності, комунікабельності, уміння працювати в команді — якості, що майже не розвинені у наших дітей.
Важливо навчити, як отримані знання використовувати. Тому, на перший план виходить набуття навичок, освоєння певних особистісних технік, розвиток здібностей діяти, використовуючи всі наявні ресурси. Учень не повинен поглинати "готові" знання — він їх повинен здобувати сам і зрозуміти, чого йому не вистачає, щоб досягти успіху. Набуває значення й пошук рішення — не саме рішення, а шлях, який веде до нього. Потрібно формувати мотивацію учнів до навчальної діяльності.
Втрата частиною учнів мотивації до навчання, зацікавленості у результатах — камінь спотикання на шляху до якісної освіти. У чому коріння цього явища?
- По-перше, невміння вчитися й долати труднощі.
- По-друге, перевантаження навчальних програм (розум людини, за влучним висловом Плутарха, не глек для рідини, а вогонь, який треба запалити).
- По-третє, одноманітність навчального процесу.
- По-четверте, обмеженість методів організації навчального процесу, авторитарність учителів і батьків.
Основними умовами створення психологічного комфорту є:
- задоволення потреб дитини;
- створення позитивної атмосфери для досягнення спільних цілей;
- відчуття рівного серед рівних;
- сприймання вчителя як друга, порадника.
Усе це допомагає дитині почуватися комфортно, захищено.
Провідною формою організації навчальної діяльності в школі є урок. Але як би не змінювалася тема, мета, завдання, зміст, "незмінними залишаються наші турботи про створення найсприятливіших умов для навчання, розвитку й виховання кожної дитини", створення атмосфери психологічного комфорту. Це збагачує емоційне життя учнів, створює піднесений настрій. Тому слід із перших хвилин уроку створити таку психологічну атмосферу, яка сприяє активній пізнавальній діяльності дитини.
Ефективність навчання визначається не обсягом знань, умінь, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття знань. Потрібно домагатись, щоб створена ситуація успіху викликала радість навчатись у колективі, бажання працювати.
Добровільний характер участі учнів у виховному процесі. Сприяє тому, що школяріможуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.
Принцип суспільної спрямованості діяльності учнів. вимагає, щоб зміст роботи шкільних гуртків, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва. У позакласній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо.
Позакласна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором.
Патріотичний напрямок виховної роботи знайшов відображення у проведені заходів, присвячених Дню партизанської слави та Міжнародного дня людей похилого віку і Дня ветерана, Дню Збройних Сил України, Дню міста, Дню визволення України від німецько-фашистських загарбників, святкуванню Дня школи.
Одним з аспектів патріотичного виховання є прищеплення учням гордості за свою Батьківщину, любові до рідного краю, його традицій. Реалізація даного аспекту відбувається через проведення Класними керівниками різноманітних екскурсій.
Проблема патріотичного виховання як соціального явища цікавила людей з давніх часів та особливо актуальною є на сьогодні. Основними джерелами впливу макрофакторів на соціалізацію особистості є країна, нація, суспільство, держава. Період шкільного віку характеризується тим, що дитина неусвідомлено, але міцно засвоює погляди, оцінки, манери поведінки оточуючих її людей, формуються моральні риси характеру, поведінкові стереотипи та ціннісні орієнтації, закладаються основи для формування патріотичної свідомості. Потрібно оперувати такими духовними поняттями, як віра, надія, любов й обґрунтовувати це реальними фактами з життя, тому що теорія й практика повинні бути рівнозначними.
Учитель повинен не примушувати дитину вчитися, а заохочувати.
Педагогіка оптимізму і успіху. Надання учням радості праці, радості успіху у навчанні, збудження в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності, віри в себе — це важливе завдання викладача. І лише в таких умовах можуть розвиватися творчі здібності учнів. Головна особливість творчої людини — це віра у власні сили та у свої можливості. Як тільки людина повірить в це — в неї звільнюється творче начало. І його ніхто потім не може заглушити.
Навіть разове переживання успіху може докорінно змінити психологічне самопочуття учня. Адже успіх — спусковий механізм подальшого творчого руху особистості.
Проблемне навчання. Процес творчості — це перш за все відкриття нового: нових об’єктів, нових знань, нових методів їх вирішення. У зв’язку з цим проблемне навчання як творчий процес — це вирішення нестандартних навчальних задач нестандартними методами. Проблемним навчанням можна назвати навчання щодо вирішення нестандартних задач, в ході якого учні засвоюють нові знання, уміння та навички.
Діалог як форма творчої діяльності. Здатність викладача організовувати спілкування є основою продуктивної, творчої діяльності учнів. Спілкування стимулює творчий процес.
Самостійна робота учнів. Педагогічна практика свідчить про те, що тільки знання, набуті самостійною працею, роблять випускника фахівцем, здатним творчо вирішувати професійні задачі та морально-етичні проблеми.
Очевидно, що життя вчителя - це обов'язок бути світочем, утверджувати ідеали правди, краси, добра. Учитель - це той, хто сіє добре зерно. Щастя для нього - гідні учні, які сяють, як сонце, наслідуючи його чесноти та продовжуючи його доброчинність. Учні початкової школи-комплексу прагнуть знань, виявляють пізнавальну активність і усвідомлюють цінність феномена вчителя. Та природно, що активність учня не лише самобутня, а й стимульована прикладом учителя. Спонукати, а не керувати, заохотити, допомогти визначити напрям, освітити шлях - це основні завдання вчителів початкових класів, бо особистісний розвиток до рівня творчої активності можливий лише на засадах особистісно зорієнтованого навчання й виховання.
