«У наших школах не повинно бути нещасливих учнів, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил учня, які породжують енергію для долання труднощів, бажання вчитися».

В. О. Сухомлинський

 

Учням властиво поєднувати непоєднуване – любити свою школу, учителів і майже ненавидіти шкільні уроки. Чому так? Тому, що школа є найкращим для цього віку місцем спілкування, у тому числі й з учителями. Школярі завше готові з ранку до вечора організовувати та проводити різні шкільні чи класні заходи, бути їхніми глядачами тощо. Їхній настрій псується лише з  моменту, коли звучить дзвінок на урок, бо там на них чекає наука. Хочемо ми чи ні, а у своїй місії школа не може обмежитись лише організацією спілкування  школярів, їхнім залученням  лише до культурно-спортивної сфери діяльності.

Успішне становлення Української держави неможливе без відродження та розвитку національної системи освіти і виховання, без формування у підростаючого покоління високого рівня духовності та патріотизму.

Формування громадянина-патріота можливе не лише на основі створення необхідних зовнішніх, об’єктивних виховних умов, але й з врахуванням індивідуальних, вікових особливостей дітей та молоді, їх здатності до прийняття патріотичних ідей, національних цінностей, прагнень до розбудови держави. 

Усім відома істина — діти початкових класів люблять учитись, але часто забувають: діти люблять учитись добре! І тому головне завдання вчителя — створити умови, що забезпечують дитині успіх у навчанні, відчуття радості від того, що я "знаю", я "вмію". Нам, учителям, не слід забувати слова В. Сухомлинського: "Є успіх, є бажання вчитися. Особливо важливо це на першому етапі навчання — в початковій школі, де дитина не вміє долати труднощі, де невдача приносить справжнє горе". А С. Соловейчик говорив: "…вдумайтеся в те, як ви взаємодієте з дитиною, і як вона сприймає вас і ваші уроки, педагогіка повинна бути педагогікою співробітництва".

Ще В. Сухомлинський створив оригінальну педагогічну систему, що ґрунтується на принципах гуманізму, на визнанні особи дитини вищою цінністю, на яку повинні бути орієнтовані процеси виховання й освіти, творча діяльність згуртованого колективу педагогів-однодумців і учнів. Він будував процес навчання як радісну працю. Шалва  Амонашвілі у своїх книгах "Здравствуйте, дети!", "Как живете, дети?", "Единство цели" формулює прості принципи своєї педагогіки: любити дитину, олюднити середовище, в якому живе дитина, прожити в дитині своє дитинство. Навчання без виховання не буває, а виховувати, за висловом Ш. Амонашвілі, можна тільки тоді, "коли виникає духовна спільність між учителем й учнем". Світогляд учителя, який обрав для себе гуманну педагогіку, передбачає активний моральний вибір добра, безмежну віру в Дитину, в спорідненість душ учителя й учня, у єдність "морального закону всередині нас".

 Сучасні перетворення в нашому суспільстві призвели до гострої потреби у компетентних громадянах. І, звісно, основу формування ключових компетентностей особистості повинна закласти сучасна школа. Сьогодні школа повинна навчити учня вчитися, планувати свою працю, вчитися самостійно, самому шукати шляхи власного розвитку. Йдеться не про те, щоб начинити школяра новими даними про новітні відкриття й забезпечити науковий підхід до змісту освіти, а насамперед про розвиток навичок самостійності навчання, здатності до самоорганізації й планування часу, відповідальності, комунікабельності, уміння працювати в команді — якості, що майже не розвинені у наших дітей.

Важливо навчити, як отримані знання використовувати. Тому, на перший план виходить набуття навичок, освоєння певних особистісних технік, розвиток здібностей діяти, використовуючи всі наявні ресурси. Учень не повинен поглинати "готові" знання — він їх повинен здобувати сам і зрозуміти, чого йому не вистачає, щоб досягти успіху. Набуває значення й пошук рішення — не саме рішення, а шлях, який веде до нього. Потрібно формувати мотивацію учнів до навчальної діяльності.

Втрата частиною учнів мотивації до навчання, зацікавленості у результатах — камінь спотикання на шляху до якісної освіти. У чому коріння цього явища?

- По-перше, невміння вчитися й долати труднощі.

- По-друге, перевантаження навчальних програм (розум людини, за влучним висловом Плутарха, не глек для рідини, а вогонь, який треба запалити). 

- По-третє, одноманітність навчального процесу. 

- По-четверте, обмеженість методів організації навчального процесу, авторитарність учителів і батьків. 

   Основними умовами створення психологічного комфорту є:

- задоволення потреб дитини;

- створення позитивної атмосфери для досягнення спільних цілей;

- відчуття рівного серед рівних;

- сприймання вчителя як друга, порадника.

Усе це допомагає дитині почуватися комфортно, захищено. 

Провідною формою організації навчальної діяльності в школі є урок. Але як би не змінювалася тема, мета, завдання, зміст, "незмінними залишаються наші турботи про створення найсприятливіших умов для навчання, розвитку й виховання кожної дитини", створення атмосфери психологічного комфорту. Це збагачує емоційне життя учнів, створює піднесений настрій. Тому слід із перших хвилин уроку створити таку психологічну атмосферу, яка сприяє активній пізнавальній діяльності дитини.

Ефективність навчання визначається не обсягом знань, умінь, яких набула дитина, а мірою участі самої дитини у процесі здобуття знань. Потрібно домагатись, щоб створена ситуація успіху викликала радість навчатись у колективі, бажання працювати.

Добровільний характер участі учнів у  виховному процесі. Сприяє тому, що школяріможуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес.   

Принцип суспільної спрямованості діяльності учнів.  вимагає, щоб зміст роботи шкільних гуртків, відповідав потребам розбудови української держави, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва. У позакласній діяльності слід ураховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру: створення нових приладів, удосконалення наявних; приділення особливої уваги творчому підходу до справи тощо. 

Позакласна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи, яка здійснюється на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури — під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором. 

Патріотичний напрямок виховної роботи знайшов відображення у проведені заходів, присвячених Дню партизанської слави та Міжнародного дня людей похилого віку і Дня ветерана, Дню Збройних Сил України, Дню міста, Дню визволення України від німецько-фашистських загарбників, святкуванню Дня школи.

Одним з аспектів патріотичного виховання є прищеплення учням гордості за свою Батьківщину, любові до рідного краю, його традицій. Реалізація даного аспекту відбувається через проведення Класними керівниками різноманітних екскурсій.    

   Проблема патріотичного виховання як соціального явища цікавила людей з давніх часів та особливо актуальною є на сьогодні. Основними джерелами впливу макрофакторів на соціалізацію особистості є країна, нація, суспільство, держава. Період шкільного віку характеризується тим, що дитина неусвідомлено, але міцно засвоює погляди, оцінки, манери поведінки оточуючих її людей, формуються моральні риси характеру, поведінкові стереотипи та ціннісні орієнтації, закладаються основи для формування патріотичної свідомості.  Потрібно оперувати такими духовними поняттями, як віра, надія, любов й обґрунтовувати це реальними фактами з життя, тому що теорія й практика повинні бути рівнозначними.

Учитель повинен не примушувати дитину вчитися, а заохочувати.

Педагогіка оптимізму і успіху. Надання учням радості праці, радості успіху у навчанні, збудження в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності, віри в себе — це важливе завдання викладача. І лише в таких умовах можуть розвиватися творчі здібності учнів. Головна особливість творчої людини — це віра у власні сили та у свої можливості. Як тільки людина повірить в це — в неї звільнюється творче начало. І його ніхто потім не може заглушити.

Навіть разове переживання успіху може докорінно змінити психологічне самопочуття учня. Адже успіх — спусковий механізм подальшого творчого руху особистості.

Проблемне навчання. Процес творчості — це перш за все відкриття нового: нових об’єктів, нових знань, нових методів їх вирішення. У зв’язку з цим проблемне навчання як творчий процес — це вирішення нестандартних навчальних задач нестандартними методами. Проблемним навчанням можна назвати навчання щодо вирішення нестандартних задач, в ході якого учні засвоюють нові знання, уміння та навички.

Діалог як форма творчої діяльності. Здатність викладача організовувати спілкування є основою продуктивної, творчої діяльності учнів. Спілкування стимулює творчий процес.

Самостійна робота учнів. Педагогічна практика свідчить про те, що тільки знання, набуті самостійною працею, роблять випускника фахівцем, здатним творчо вирішувати професійні задачі та морально-етичні проблеми.

Очевидно, що життя вчителя - це обов'язок бути світочем, утверджувати ідеали правди, краси, добра. Учитель - це той, хто сіє добре зерно. Щастя для нього - гідні учні, які сяють, як сонце, наслідуючи його чесноти та продовжуючи його доброчинність. Учні початкової школи-комплексу прагнуть знань, виявляють пізнавальну активність і усвідомлюють цінність феномена вчителя. Та природно, що активність учня не лише самобутня, а й стимульована прикладом учителя. Спонукати, а не керувати, заохотити, допомогти визначити напрям, освітити шлях - це основні завдання вчителів початкових класів, бо особистісний розвиток до рівня творчої активності можливий лише на засадах особистісно зорієнтованого навчання й виховання.

 

 

Звіт про роботу над методичною темою

за 2015-1016 навчальний рік

вчителя початкових класів Глущенко Наталії Володимирівни

  1. Самоосвіта:

vТема, над якою працює вчитель: «Розвиток пізнавальної активності та національної свідомості молодших школярів шляхом парної та групової роботи»

vЯка робота ведеться: вивчено нормативну документацію, сплановано роботу на рік та на три роки, вивчаються дослідження та досвід різних педагогів-практиків, що друкуються в періодичній прозі та мережі Інтернет, пройдено курси підвищення кваліфікації, участь в апробації та проходженні навчання із використанням програмного продукту «Навчально-методичне забезпечення дисциплін шкільної програми» для здійснення дистанційного навчання учнів, відвідано уроки колег, пов’язані з методичною темою.

vЯкі результати: урізноманітнюються види роботи на уроках, запроваджуються нові підходи до викладання та організації самостійної роботи учнів на уроках та в позаурочний час, виховна робота вчителя як класного керівника спрямована на формування патріотизму, залучення до поглиблення уявлень про державу, державну символіку, героїзм та патріотизм.

  1. Робота з обдарованими дітьми:

vЗалучення учнів до створення проектів щодо загальношкільних заходів, частково-пошукової роботи на уроках та в позаурочний час, випереджувальні завдання у процесі підготовки до уроків, виступи учнів з повідомленнями тощо.

  1. Участь у педрадах:

vВиступ на засіданні МО «Створення умов для формування в учнів позитивного ставлення до навчальної діяльності»

vВиступ на шкільному засіданні круглого столу. Доповідь «Якість роботи вчителів – успішність учнів. Системна класифікація методів навчання, вибір оптимального співвідношення методів навчання»

vВиступ на педраді. Презентація «Використання педагогічної спадщини В.Сухомлинського у національно-патріотичному вихованні молодших школярів»

 

vВідкриті уроки, заходи:

vВідкритий інтегрований урок з математики та природознавства «Составление и решение примеров на сложение и вычитание по рисункам. Написание чисел» (заочна подорож по видатним місцям Харкова)

vПозакласний захід «Зустріч весни. Українські народні дитячі ігри»

vПозакласний захід «Посвячення у першокласники»

vПозакласний захід «Зустріч Нового року. Пригоди Діда Мороза»

vУрок «Моя Батьківщина - Україна»

vРобота щодо  налагодження зв’язків з воїнами АТО, години спілкування,  створення малюнків, газет, плакатів.

vУчасть у конкурсі патріотичної пісні

vУчасть у конкурсі «Співочі дзвіночки» присвяченому Дню Перемоги

vОрганізація та проведення екскурсій

üЕкскурсія до пожежної частини

üЕкскурсія до кондитерської фабрики «Престиж»

üЕкскурсія до кінологічного центр

üОглядова екскурсія по місту Харкову

üЕкскурсія до музею Харківської залізниці

üЕкскурсія на ферму страусів

üЕкскурсія до кінного двору

üЕкскурсія до джерела Г.С.Сковороди (с.Бабаї)

 

 

СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ ФОРМУВАННЯ У УЧНІВ ПОЗИТИВНИХ ЕМОЦІЙ В НАВЧАЛЬНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

 

Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності – це перша заповідь виховання.

                                   У нас не повинно бути нещасливих учнів, душу яких гнітить думка, що вони  ні  на  що не здібні.   Успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для  переборення труднощів, бажання  вчитися”.

                                Дати дітям радість праці, радість успіху в навчанні,   збудити в їхніх серцях                                                                            

                    почуття гордості, власної гордості —     це перша заповідь вихователя.

                                                                                                                         В. О. Сухомлинський

 

  Народження педагогічної технології "Створення ситуації успіху" було зумовлено самим життям. У своїй педагогічній діяльності А. С. Макаренко розробляв ідею "завтрашньої радості", а В. О. Сухомлинський розвинув цей прийом у створеній ним "Школі радості". Результати діяльності цих педагогів підводять нас до усвідомлення можливостей упровадження у навчально-виховний процес такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, як викликати у дітей почуття радощів, забезпечити успіх у навчанні.

      Проте філософія сучасного виховання і навчання занадто багато місця приділяє невдачі дитини, учня, як такій, що межує з педагогікою насилля, і тому істотно ускладнює процес утворення та зберігання оптимістичних рис, позитивної «Я-концепції» особистості, більше того, сприяє виникненню дитячого песимізму.

      Подоланню такого негативного становища в освітньому середовищі сприятиме використання в навчально-виховному процесі педагогіки успіху, яка спрямована на створення умов для успіху та розвитку особистості учня, надання можливості кожному вихованцеві відчути радість досягнення успіху, усвідомити свої здібності та віру у власні сили.

     За останні роки словосполучення «ситуація успіху» стало для педагогів звичним. Ніхто не заперечує, що саме позитивні емоції можуть стати для дитини одним з найважливіших стимулів у навчанні. Але при цьому іноді забувають про те, що в педагогів не існує єдиного рецепта чи правила щодо того, як саме створювати ситуацію успіху. Бо робити це слід на основі індивідуального підходу, зважено, з урахуванням багатьох чинників.

       Учні прощають багато чого, але не вибачають байдужості. За відгуками дітей, найкращі їхні вчителі вели уроки так, що здавалося , ніби весь урок вони зайняті саме тобою. Як цього досягти? Іноді це «Іскра Божа», а частіше - майстерність, доведена до мистецтва.

      Передусім необхідно зрозуміти психолого-педагогічний механізм ситуації успіху. Слід зрозуміти почуття «успіх» та «ситуацію успіху».

     У словнику російської мови Ожегова слово «успіх» розглядається в трьох значеннях: як удача в досягненні чого-небудь; як суспільне визнання і як гарні результати в роботі, навчанні.

     Успішність є соціальною якістю, саме тому важлива особистісна якість — соціальний оптимізм. Успіх усвідомлюється дитиною в процесі придбання соціального досвіду й досягається нею за рахунок докладених зусиль і старань. Досягнення успіху в будь-якій діяльності завжди сприяє самоствердженню особистості, появі віри в себе, у свої можливості, в ефективне становлення в соціумі.

     Отже, головний зміст діяльності педагога полягає в тому, щоб кожний учень був успішний, це сприяє розвитку впевненості учня в собі, підвищенню самооцінки, розвитку почуття власної значимості.

     Основним механізмом у розв’язанні цього завдання стає ситуація успіху. На думку А. С . Бєлкіна, ситуація — це сполучення умов, які забезпечують успіх, а сам успіх — результат подібної ситуації.

      Ситуація успіху — це цілеспрямований, спеціально організований комплекс умов, що дозволяє учневі досягти значних результатів у діяльності, які супроводжуються позитивними емоційними, психологічними переживаннями.

      Переживаючи ситуацію успіху, учень набуває почуття власної гідності, успіх приводить його до усвідомлення власної компетентності.

      Ситуація — це те, що здатний організувати педагог. Переживання радості, успіху — явища, що викликають почуття самодостатності, психологічної комфортності, емоційної стабільності.

     У цілому, успіх — поняття неоднозначне, складне, має різне трактування. Із соціально-психологічної точки зору, оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості й результатами її діяльності. Людина чекає певних вчинків, які задовольняють її надії (побоювання), і цього ж чекають від неї.  У тих випадках, коли очікування особистості збігаються або перевершують очікування оточуючих, найбільш значимих для особистості, можна говорити про успіх. Може змінюватися те коло людей, думку яких цінує особистість, але суть успіху не міняється.

       Із психологічної точки зору успіх, це переживання стану радості, задоволення від того, що результат, до якого особистість прагнула, або збігся з рівнем домагань (очікувань, надій), або перевершив їх. На базі цього стану формуються нові, більш сильні мотиви діяльності, змінюються рівні самооцінки, самоповаги. У тому випадку, коли успіх є стійким, постійним, може початися свого роду реакція, що вивільняє величезні, приховані до певного часу можливості особистості.

     З педагогічної точки зору ситуація успіху, це цілеспрямоване, організоване поєднання умов, при яких створюється можливість досягти значних результатів у діяльності як окремо взятої особистості, так і колективу в цілому.

     Навіть разове переживання успіху може докорінно змінити стан учня, ритм і стиль його життєдіяльності, взаємин із оточуючими. Безумовно, велика увага при цьому приділяється етичній, моральній стороні успіху (своїм успіхом я зобов’язаний оточуючим, мій успіх — це результат завзятої праці, мій успіх не є перешкодою для інших учнів тощо).  У педагогічному сенсі успіх може бути результатом продуманої, підготовленої тактики викладача.

     Успіх — категорія не абстрактна. Радість успіху молодшого учня відрізняється від радості підлітка. Молодший учень не стільки усвідомлює успіх, скільки переживає. Підліток і усвідомлює, і переживає, але не завжди може докопатися до його джерел, не завжди адекватно оцінює його. Старший учень, як і дорослий, підходить до свого успіху або невдачі аналітично, шукає їхній корінь, намагається прогнозувати свої можливості.

     В основі очікування успіху — прагнення заслужити схвалення; прагнення затвердити своє «Я», свою позицію, зробити заявку на майбутнє. Таким чином, щоб відбувся успіх, необхідно створити оптимальне співвідношення між очікуваннями оточуючих, особистості й результатами її діяльності.

     У цьому випадку ситуація успіху є своєрідним «пусковим механізмом» подальшого розвитку особистості учня. Якщо учень не має успіху в різних видах діяльності, у спілкуванні з однолітками, у дозволі соціальних конфліктів або в подоланні невдач, то в нього можуть виникнути проблеми входження в доросле життя. Отже, необхідною умовою розвитку особистості, її захищеності, психологічного комфорту є формування згуртованого та дружного шкільного колективу, створення доброзичливої атмосфери в класі.

     У цілому, у навчальному закладі можна та потрібно створити умови для розвитку та формування потреб і здатностей кожного учня, що дозволяє зробити більш успішну, результативну й ефективну діяльність, що є значимим для учня та педагога. Крім того, самореалізація особистості педагога є умовою для самореалізації особистості учня, і, навпаки, успішний особистісний ріст учня — стимул  для розвитку особистості педагога.

      Створення ситуації успіху — одна з умов гуманізації навчально-виховного процесу. Утім, вона буде результативна за умови співробітництва між викладачами й учнями. І тільки в тому випадку, якщо учні будуть випробовувати успіх у пізнанні навколишньої дійсності.

     Розглянемо ці умови. У процесі навчальної діяльності положення педагога й учня далеко не рівнозначні. Педагог пов’язаний з учнями цілою системою формальних і неформальних зв’язків, за характер яких він несе відповідальність перед суспільством, перед родиною учня, перед учнем і перед своєю совістю. Потрібно частіше розмовляти з учнем, вибираючи для цього теми цікаві для нього, побажання, потреби, щоб допомогти йому успішно пройти складний шлях особистісного самовизначення. Педагог повинен прагнути бути відвертим і відкритим, намагатися вселити сили в учня, тобто викладач і учень повинні перебувати в рівноправних позиціях: відвертість учителя повинна бути спрямована до учня як до людини. Педагог повинен бачити особистість, визнавати її неповторність, незамінність, поважати думки, почуття учнів, право на свободу вибору.

     Цим він визнає їхню рівність, їхнє право на співробітництво, в яких би офіційних відносинах вони не складалися. Іншими словами, рівність — завжди співробітництво, але не будь-яке співробітництво — рівність. Співробітництво — це взаємоповага особистостей, готовність допомагати самореалізації їхніх можливостей, оптимальна віра в майбутнє.

      Співробітництво не можна розглядати тільки як спільну діяльність або добре налагоджену взаємодію. Весь зміст співробітництва в тій радості, що воно дає. Радість і її очікування повинні пронизувати все життя та діяльність учня. Очікування радості — джерело його руху вперед. Немає очікування — немає й творчої особистості. Радість сама по собі не виникає, її пальне — успіх. Обов’язковий і неодмінний успіх, що окриляє людину.

      Таким чином, співробітництво є необхідною умовою для особистісного самовизначення учнів. Воно сприяє відкриттю перед учнями перспективи їхнього росту, допомагає домагатися радості успіху, а також реалізувати одне з головних завдань навчально-виховного процесу — допомогти усвідомити свої можливості та повірити в себе.

     Співробітництво педагога й учнів, засноване на любові до останніх, прийняття їх як особистостей, припускає створення в навчальному процесі ситуацій переживання успіху.

     Надійним шляхом створення ситуацій успіху є диференційований підхід до визначення змісту діяльності й характеру допомоги учню при її здійсненні. Природними в цьому випадку повинні бути й словесні, заохочення, що підбадьорюють учня, викликають у нього впевненість у своїх силах, прагнення відповідати оцінці вчителя.

     Велике значення в створенні ситуацій успіху також має загальна морально-психологічна атмосфера виконання тих чи інших завдань, оскільки це значною мірою знімає почуття непевності, остраху взятися за виконання складних завдань.

     Таким чином, організація співробітництва між педагогом і учнями, створення відносин довіри та взаєморозуміння, переживання радості й успіху гуманізують процес навчання, формуючи в його учасників упевненість у собі та повагу. Тільки співробітництво дозволить педагогу  орієнтуватися на успіх учня, і створювати спеціальні ситуації, що сприяють переживанню ним емоційного підйому.

     У цілому, головний зміст діяльності педагога полягає в тому, щоб створити кожному вихованцеві ситуацію успіху. Завдання вчителя  полягає в тому, щоб дати кожному зі своїх вихованців можливість пережити радість досягнення, усвідомити свої можливості, повірити в себе.

      Ситуація успіху — це суб'єктивний психологічний стан задоволення результатом фізичного або морального напруження виконавця справи, творця явища. Вона досягається тоді, коли дитина сама визначає цей результат як успіх. Успішність теж тлумачиться як успіх, однак він є зовнішнім, бо оцінюється іншими. Усвідомлення ситуації успіху учнем, розуміння її значимості виникає після подолання психологічних бар'єрів страху бути не таким як усі, труднощів незнання, невміння тощо.

      Використання ситуації успіху має сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особистістю і, відповідно, забезпечити успіх у навчанні.

       Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

  Отже, головний зміст діяльності педагога полягає в тому, щоб кожен  учень був успішний, це сприяє розвитку впевненості учня в собі,  підвищенню самооцінки, розвитку почуття власної значимості.          

Завдання педагога — допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, переконати, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям.

Умови  запровадження  ідеї: 

  • позитивний настрій для навчання;
  • відчуття себе рівним серед рівних;
  • усвідомлення особистісної цінності;
  • можливість вільно висловлювати свою думку і вислуховувати інших.

      Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" допомагає долати труднощі, включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів.

  У цій педагогічній технології всі  учні  умовно  поділяються  на групи:

 "Надійні"— це школярі, які мають добрі здібності, працюють самостійно, сумлінно ставляться до своїх обов'язків, самостійні, упевнені в собі. У класі такі діти почуваються спокійно, упевнено, захищено. Основа їх надійності — у постійному відчутті радості, що відбулася як результат усвідомлення ними своєї значущості в шкільному житті. Та хоча радість їх у чомусь буденна, проте постійна та глибока. Такі учні користуються авторитетом у класі та серед учителів. У роботі з ними потрібна спеціальна методика.

        "Упевнені в собі"— здібності таких учнів можуть бути і вищими, ніж у "надійних", однак система їх роботи не настільки налагоджена. Періоди успіху, злету змінюються розслабленням, спадом. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на невдачі. У класі викликають симпатію, однак вадами таких учнів, крім можливих збоїв у роботі, є швидке звикання до успіху, переростання впевненості в самовпевненість.

        "Невпевнені"— це загалом успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані, зазвичай, з навчанням. Вони більш-менш відповідально ставляться до справи. Головна розпізнавальна риса їх — невпевненість у своїх силах. Причини цього можуть бути різні: занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна психологічна атмосфера в сім'ї, епізодичні невдачі тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на несправедливість учителів, на необ'єктивність оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителя з учнем цієї категорії залежить і від особистості учня, і від рівня взаємин з учителем, і від конкретної ситуації.

         Категорія учнів "Зневірені"— це переважно діти, які мають непогану підготовку, здібності. Однак після відчутної колись радості сподівань, що здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю можуть бути різноманітні. Серія невдач, нетактовність педагога, ситуація в родині, у якій спочатку дитина займала місце загального улюбленця, а потім потрапила в ситуацію "Попелюшки". 

Навчання за технологією передбачає три етапи: 

Перший — «Діагностика інтелектуального фонду колективу». Його мета — виявлення школяра з групи невпевнених (недостатній рівень інтелектуального розвитку, трохи лінивий до навчання, але доброзичливий і покладистий).

Другий — «Вибір інтелектуального спонсора». Мета — виявлення школяра, який із задоволенням буде ділитися своїми знаннями з іншими (високий рівень інтелектуального розвитку, упевнений у своїх силах, активний і відповідальний).

Третій — «Фіксація результату і його оцінювання». Мета — створити умови для самовираження та самоствердження учнів, заохотити до такого виду діяльності інших.

Прогнозовані результати: створення сприятливих психолого-педагогічних умов для саморозвитку та самореалізації особистості школяра.

      Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія здійснюється, тому що успіх гарантований лише для тих, хто докладає до його здійснення власні зусилля. Шляхи створення ситуації успіху різні, вони залежать від груп школярів, з якими працює вчитель. Допоможуть вести роботу у цьому напрямку, наблизити успіх до кожної дитини наступні прийоми:

     Несподівана радість — це почуття задоволення від того, що результати діяльності учня перевершили його очікування. З педагогічної точки зору, як вважає А. Бєлкін, несподівана радість — це результат продуманої, підготовленої діяльності вчителя. Педагог має усвідомлювати свою причетність до успіху, осмислювати творчий початок у своїй діяльності, повинен бути переконаний у правильності застосовуваних методів. Важко говорити про якісь спеціальні прийоми створення несподіваної радості, але дещо спільне все-таки є. Можна виявити певні закономірності, розробити своєрідні алгоритм педагогічних дій. Розглянемо деякі прийоми несподіваної радості.

Прийом «Сходинки». Мова йде про ситуації, коли вчитель веде учня поступально нагору, піднімаючись із ним щаблями знань, психологічного самовизначення, знаходження віри в себе й оточуючих.

Алгоритм цього прийому включає в себе таке:

1. Психологічна атака. Суть полягає в тому, щоб переломити стан психологічної напруги, створити умови для входження в емоційний контакт.

2. Емоційне блокування. Суть полягає в тому, щоб локалізувати, заблокувати стан образи, розчарування, втрати віри у свої сили. Найголовніше — допомогти учневі переосмислити свій неуспіх, знайти його причину з позиції «неуспіх — випадковий, успіх — закономірний». Важливо переорієнтувати учня з песимістичної оцінки подій на оптимістичну.

3. Вибір головного напрямку. Необхідно встановити не тільки причину психологічної напруги особистості, але й визначити шляхи її нейтралізації.

4. Вибір різних можливостей. Необхідно створити умови, за яких учень, для якого створюється ситуація успіху, мав би приблизно рівні можливості виявити себе в порівнянні з однокласниками.

 5. Н есподіване порівняння. Може спрацювати один раз.

6. Стабілізація. Суть полягає в тому, що приємна для окремого учня загальна реакція подиву, не виявилася єдиною, щоб несподівана радість трансформувалася в справжню.

      У педагогічному алгоритмі цінність полягає не тільки в дотриманні послідовності всіх операцій, але й у постійному підтвердженні її сумніву та прагненні порушити сформований порядок, шукати нові шляхи, нове поєднання дій.

Прийом «Даю шанс». Підготовлені педагогічні ситуації, під час яких учень одержує можливість зненацька розкрити для самого себе власні можливості. Подібні ситуації педагог може й не готувати спеціально, але його виховний хист виявиться в тому, що він цей момент не впустить, правильно його оцінить, зуміє його матеріалізувати.

Прийом «Сповідь». Цей прийом можна застосовувати в тих випадках, коли є надія, що щире звернення педагогів до кращих почуттів учнів отримає розуміння, відповідний відгук. Як його застосовувати — справа техніки досвіду, інтуїції та культури педагога. Тут треба все точно прорахувати, правильно спрогнозувати можливі реакції.

А чи повинен вчитель відчувати несподівану радість?

      Він, звичайно, може радіти разом з учнем його досягненням, але добре знає, що ці досягнення були їм запрограмовані. Але можливо, що й для вчителя  радість його вихованця може виявитися несподіваною, якщо він не припускав його прихованих можливостей, зльоту думок. Радість учителя може бути несподіваною, якщо він переконався, що результати учня виявилися вище очікуваних завдяки його моральній підтримці або застосуванню нових, не випробуваних дотепер методів, створенню нової психологічної ситуації.

Прийом «Пливи за нами». Його суть полягає в тому, щоб розбудити дрімаючу думку учня, дати йому можливість знайти радість визнання в собі інтелектуальних сил. Реакція оточуючих буде служити для нього одночасно й сигналом пробудження, і стимулом пізнання, і результатом зусиль.

Алгоритм цього прийому

1. Д іагностика інтелектуального тла. Пробудження розуму, коли учневі хочеться наздогнати більш успішних однокласників.

2. Вибір інтелектуального спонсора. Простіше прикріпити сильного учня. Для цього потрібні спонукальні мотиви, взаємний інтерес. Найбільш ефективний шлях — залучити до інтелектуального спонсорства старшокласника. Це дає багато переваг. Тут і реалізація почуттів «старшого», і усвідомлення власного інтелектуального «Я». Водночас слабкому учневі приємно приймати допомогу старшого, відчувати його увагу. Він не відчуває свою принизливу слабкість перед однокласниками, у нього є аванс довіри до можливостей свого

спонсора.

3. Фіксація результату та його оцінка. Необхідно, щоб добра справа не залишилася поза полем зору дитячого колективу, одержала б його підтримку і, найголовніше,— бажання повторити, розвивати його.

Прийом «Емоційний сплеск». Головна роль у ньому відведена викладачеві. Слова його — безумовно, експромт, натхнення, справжній емоційний сплеск його щирого прагнення допомогти учневі, створити ситуацію успіху. Колосальний інтелектуальний потенціал прихований у кожному учневі, якщо знайти спосіб запалити цей заряд,

визволити його енергію, перетворити в ланцюгову реакцію, де просякнуте гарячим почуттям слово вчителя

породжує зусилля, зусилля народжують думку, а думка розщеплюється на знання й відповідне почуття вдячності. В остаточному підсумку формується віра в себе, віра в успіх.

Прийом «Зараження». У педагогіці зараження може бути дуже ефективним засобом оздоровлення атмосфери колективу, джерелом успіху й загальної радості. Педагогічне зараження ґрунтується на точному розрахунку, у якому головне — вибір гносіоносія, тобто потужного джерела інтелектуального зараження.  «Заразити» колектив

інтелектуальною радістю можна в тому випадку, якщо успіх окремого учня стане стимулом для успіху інших, переросте в успіх багатьох, а усвідомлення цього успіху викличе радість усіх.

Алгоритм «зараження»

1. Позитивна єдність емоційного й інтелектуального тла колективу.

2. Вибір гносіоносія.

3. Створення ситуації змагальності та педагогічно доцільного суперництва.

4. Вибір адекватних стимулів змагання «зараження» Механізм «зараження» побудований на передачі настрою від однієї мікрогрупи до іншої. Роль гносіоносія полягає в матеріалізації цих настроїв, у їхньому оформленні. У результаті підвищується інтелектуальне тло колективу, виявляється феномен співпереживання. Зростає самоповага колективу в цілому. Саме в цьому феномені й полягає глибокий сенс загальної радості.

      Загальна радість не є однорідним цілим, вона завжди відбиває суму успіхів декількох мікрогруп учнів. Її усвідомлення, переживання визначається роллю цих мікрогруп. Головне в тому, щоб у досягненнях учня оточуючі бачили результати своєї праці, а сам учень розумів, що його радість — це радість підтримки, радість стану «свого серед своїх». Існує багато мотивів внутрішнього стимулу до діяльності, що відбиває потреби особистості. Усе це важливо враховувати, використовувати, розвивати. Але немає більше цінних мотивів для навчання, ніж інтелектуальні, в основі яких лежить потреба пізнавати світ, коли важливий не стільки результат, скільки процес пізнання. Вирощування пізнавального інтересу є предметом турботи педагога, що формує радість пізнання.

Прийом «Еврика». Суть його полягає в тому, щоб створити умови, при яких учень, виконуючи навчальне завдання, зненацька для себе дійшов висновку, що розкриває невідомі для нього раніше можливості. Він повинен одержати цікавий результат для відкриття перспективи пізнання. Заслуга вчителя полягатиме в тому, щоб не тільки помітити це особисте «відкриття», але й усіляко підтримати учня, поставити перед ним нові, більш серйозні завдання, надихнути його на їхнє розв’язання. Потрібно пам’ятати, що: 

  • успіх відкриття треба довго та терпляче готувати, відкриваючи учневі можливі зв’язки, те, що він досягнув, і те, що йому поки досягти не вдається;
  • учня варто постійно переконувати, що він може досягти недосяжного, що в нього вистачить сил, розуму. Потрібні підтримка й установка на завтрашню радість;
  •  учень повинен бути впевнений, що успіхом зобов’язаний передусім самому собі.

Прийом «Лінія обрію». Один раз відкривши для себе смак пошуку, занурення в світ невідомого, учень може потім постійно прагнути до пошуку, незважаючи на труднощі, невдачі. У нього буде формуватися шанобливе відношення до можливостей людського розуму. Підкреслимо, що учень одержує радість не від «п’ятірок», а від процессу пошуку!

     Прийом "Невтручання" — максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми.

         "Холодний душ" — учителю не слід поспішати з поліпшенням оцінок, він не тільки не "поливає бальзамом" зачеплене самолюбство, але й трохи "підсипає солі" (за А.С.Макаренком).

        "Анонсування" — спершу треба обговорити з учнем, що йому потрібно буде зробити, провести мовби репетицію майбутньої події.  "Невпевненим" така попередня підготовка створить психологічну установку на можливий успіх, дасть упевненість у своїх власних силах.

       "Гидке каченя" — прийом для "зневірених" учнів. Важливо вчасно побачити їхні позитивні якості, створити всі можливі умови для тих, кому так необхідно, щоб хтось повірив у них, допоміг удосконалитися.

       Сенс прийому "Емоційне заохочення" у тому, щоб вселити в дитину віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зрозуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті для нього.

        "Сходинки до успіху" — крок за кроком підніматися разом з учнем сходинками знань.  

"Емоційне блокування" — це обмеження розгортання образи, розчарування, утрати віри у власні сили. Треба допомогти учневі пересилити свою невдачу, знайти її причину, переорієнтувати його з песимістичної оцінки подій на оптимістичну.

        "Стабілізація" — створення умов для того, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала одноразовою, а, по можливості, часто повторювалась.

Прийом "Сповідь" — щире звернення до найкращих дитячих почуттів, розкриття перед учнем стану своєї душі. Однак цей прийом може дати очікуваний ефект лише в разі правильного прогнозування вчителем відповідної реакції учня.

Прийом "Стеж за нами" використовується для дітей з інтелектуальною занехаяністю, з лінощами думки. Сенс його полягає в тому, щоб дати можливість учню відчути радість визнання в собі інтелектуальних сил.         

Прийом "Обмін ролями" дає учням можливість проявити себе, наприклад, у ролі учителя, показує дітям, що вони здатні робити набагато більше, ніж від них очікують.

"Створення ситуації змагань" — завдання педагога — виявлення гідного "суперника" й утримання ситуації інтелектуально-творчого змагання під педагогічним контролем.

        "Вибір адекватних стимулів" — стимул для роботи повинен бути привабливим для учнів, а при втраті своєї актуальності змінюватись.

        "Допомога друга" — це вчасна допомога як з боку викладача, так і з боку учнів, що підтримує прагнення дитини стати на ноги, уселяє в неї впевненість у власні сили, у спроможність здолати труднощі.

        Прийом "Навмисна помилка" активізує увагу учнів. Його рекомендується використовувати під час перевірки знань.

     Якщо педагог робить учнів свідками своїх роздумів, якщо він показує рух своїх думок у розв’язанні якихось поставлених проблем, якщо він підводить учнів до того рубежу, на якому вони можуть зробити самостійний висновок і відчути радість від подібного «осяяння», отже, він створив ситуацію, у якій навіть інтелектуально пасивний учень може відчути себе творчою особистістю. Без відчуття успіху в учня зникає інтерес до навчального закладу й навчальних занять, але досягнення успіху в його навчальній діяльності ускладнене низкою обставин, серед яких можна назвати брак знань і вмінь, психологічні та фізіологічні особливості розвитку, слабку саморегуляцію тощо. Тому педагогічно виправдане створення для учня ситуації успіху — суб’єктивне переживання задоволення від процесу та результату самостійно виконаної діяльності. Технологічно ця допомога забезпечується низкою операцій, які здійснюються в психологічній атмосфері радості та схвалення, що створюються вербальними і невербальними засобами. Підбадьорливі слова та м’які інтонації, мелодійність мови та коректність звернень, а також відкрита поза й доброзичлива міміка створюють у поєднанні сприятливе психологічне тло, що допомагає учневі впоратися з поставленою перед ним завданням.

Створення ситуації успіху має певний алгоритм: 

1. Зняття страху. Допомогає перебороти невпевненість у власних силах, боязкість, острах самої справи й оцінки оточуючих. (Ми все пробуємо й шукаємо, тільки так може щось вийти». «Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші способи рішення». «Контрольна робота досить легка, цей матеріал ми з вами проходили»).

2. Авансування успішного результату. Допомагає вчителю висловити тверду переконаність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях.

(«У тебе обов’язково все буде добре». «Я навіть не сумніваюся в успішному результаті»).

3. Прихований інструктаж дитини  про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання. ("Можливо краще почати з ...”, "Виконуючи роботу, не забудьте про ...”).

4. Внесення мотиву. Показує дитині, заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання. ("Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

5. Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься. («Тільки ти й міг би....». «Тільки тобі я можу довірити...». «Ні до кого, крім тебе, я не можу звернутися з цим проханням...»)

6. Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій. ("Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, "Так хочеться швидко побачити...”).

7. Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити  не результат в цілому, а якоїсь окремої деталі. («Тобі особливо вдалося це пояснення». «Найбільше мені у твоїй роботі сподобалося...». «Найвищої похвали заслуговує ця частина твоєї роботи.»)

       Безперечно, переживання успіху навіює людині впевненість у своїх силах. Виникає бажання знову досягти хороших результатів, відчуття внутрішнього комфорту, що, у свою чергу, поліпшує ставлення до навколишнього світу.

     На перший погляд, здається, що вчитель, кілька разів давши учню можливість відчути успіх, ділі вже, само собою, забезпечує високий рівень мотивації, інтересу, пізнавальної активності. Але може бути інший результат: постійна успішність здатна виробити байдуже ставлення до навчання. Крім того, постійне очікування лише позитивного результату згубно впливає на розвиток вольових рис учня: він ухиляється від подолання труднощів, губиться в складних ситуаціях (навчальних та життєвих), у його поведінці починає домінувати мотив «уникнення невдач».

     Досвідчені психологи та педагоги попереджають про можливість негативних наслідків пережитого успіху. Чому ж виникає такий парадокс?

     По-перше, успіх, що дістався ціною незначних зусиль, може призвести до переоцінки, точніше, до завищеної оцінки своїх можливостей.

      По-друге, за сильним переживанням будь якої емоції обов'язково настає релаксація. І якщо в цей період запропонувати людині якусь діяльність, то, швидше за все, ця діяльність буде менш успішною, ніж попередня.

      По-третє, переживання успіху може бути затьмареним, якщо результат, важливий і значущий для самого учня, не буде адекватно оцінений іншими людьми.

      Емоція успіху не стане сильним переживанням, якщо результати діяльності незначущі для її суб'єкта. Учень, особливо на початку навчання, однаково інтенсивно переживає успіх у «головних» і «неголовних» навчальних предметах. Знижуючи значущість успіху, який переживає учень, ми, дорослі, впливаємо на ставлення  учня загалом до навчального процесу.

      Ось чому, оцінюючи учня, необхідно виходити з індивідуальних особливостей кожного учня. Просування вперед треба заохочувати, підбадьорювати щоб учень не відчував невдачі, порівнюючи свої результати з раніше встановленими нормами, особливо якщо вони для нього неосяжні.

      Отже, ситуацію успіху в навчальній діяльності створює вчитель. Як і будь яку іншу діяльність, навчання можна уявити у вигляді простого ланцюжка дій:

 - Установка на діяльність (емоційне налаштування учнів на вирішення навчального завдання) - мотиваційний етап;

 - Забезпечення діяльності (створення умов для успішного вирішення навчального завдання) - організаційний етап;

-  Порівняння отриманих результаті з очікуваними (усвідомлення ставлення до результатів своєї навчальної праці) - результативний етап.

       Отже, якщо ситуацію успіху вчитель створює послідовно і свідомо, її структура має врахувати всі перелічені компоненти.

1. Створення ситуації успіху на мотиваційному етапі навчальної діяльності

 Дослідження психологів свідчать: рівень засвоєння людиною знань істотно залежить від рівня її мотивації навчитися. Усім нам добре відома теза про те, що спроба мотивувати учнів без їхніх особистісних підстав рівнозначна роботі в порожній майстерні.

 Тож проаналізуймо, як організувати мотиваційний етап уроку так, щоб створити ситуацію успіху для учня.

        Перед вчителем стоїть завдання: налаштувати учня на успішне виконання завдання, дати йому відчути себе «творцем обставин», що може подолати труднощі, які виникають у процесі роботи. Інакше кажучи, вчитель повинен створити мотив досягнення. Але тут він стикається з неадекватною реакцією учнівського колективу: хтось уже виконував подібне завдання, і його результат виявився невдалим, відтак у цієї категорії учнів уже створилося негативне ставлення; інша група учнів не стикалася з такою роботою, тому вони не знають, чого можна очікувати від майбутньої діяльності. Третя група, яка виконувала потрібні завдання й успішно з ними впоралася, перебуває в стані мобілізації, готова виконувати навчальне завдання.

       Зрозуміло,що найлегше вчителю працювати з учнями третьої групи, де необхідно лише активізувати позитивні емоції, які учні пережили раніше. У другої групи учнів слід передбачати емоційну реакцію, намалювати перспективу вдало виконаного завдання, пов'язавши її з тими чи іншими умовами діяльності, які в минулому забезпечували успіх. Найклопітнішою буде робота з першою групою учнів. Передусім доведеться нейтралізувати спогади про невдачу в попередній діяльності, а потім створити перспективу для нової. Зробити це можна, наприклад. Запропонувавши учневі попрацювати над своїми помилками, або переконавши його в тому, що наприклад, завдання змінено порівняно з попереднім тощо.

      Отже, на етапі мотивації навчальної діяльності вчитель, спираючись на емоційну пам'ять учнів, організовує певні ситуації з метою актуалізації чи нейтралізації емоцій для наступної діяльності. На цьому етапі створення ситуації успіху здебільшого визначається психологічними аспектами.

 Тут доречним буде використання в роботі вчителя таких психологічно педагогічних прийомів як:

 «Ефект навіювання»: «Ти це можеш», «Тобі це вдасться»,  «Емоційне прогладжування» - констатація будь-якого факту успіху, прищеплювання учневі віри в себе, відкритість вчителя для довіри і співчуття, Прийом «Анонсування» - репетиція майбутньої дії, яка створює психологічну налаштованість на успіх перед класом. Це можуть бути додаткові індивідуальні заняття з окремими учнями тощо.

 Якщо вчитель переконуватиме учнів у реальності успіху, то успіх стане досяжним. Англійський учений Стоуенс довів що учні, яких заохочували, досягли значно більших успіхів, ніж ті, кого ніяк не заохочували.

  II. Створення ситуації успіху на етапі організації навчальної діяльності

 Завдання вчителя виховуючи індивідуальні здібності та особистісні риси учня, створити йому умови для успішного виконання завдання, закінчивши його пізнавальним процесом.

     На цьому етапі дехто з дітей переживає внутрішній конфлікт: з одного боку, необхідно виконати роботу, а з іншого - відчувається брак знань чи вмінь для її використання. Тут особливо важлива допомога вчителя. Необхідно допомогти дитині правильно залучатися в роботу, подолати втому, стимулювати діяльність.

     Вчитель повинен проконтролювати початок та завершення роботи учнів, які потребують організації контролю, інтелектуально та емоційно підтримати навчальну роботу.

      Учням, які потребують допомоги в процесі роботи, необхідно схвалення та інтелектуальна стимуляція навчальної діяльності.

      Учням, котрі, працюють активно і самостійно, слід забезпечити право вибору завдань, емоційне та інтелектуальне стимулювання пізнавальної діяльності.

      Конкретні обставини зумовлюють використання тих чи інших прийомів створення ситуації успіху. До них, зокрема, належить емоційне розвантаження, зміна завдання за бажанням учня, допомога групи, «швидка допомога» (звернення по допомогу до вчителя, до сильного учня), «підказка» - тобто робота з підручником, з технологічною карткою тощо.

       На цьому етапі доцільним є використання таких прийомів: «Даю шанс»,  «Рушай за нами»,  «Емоційний сплеск»,  «Еврика»,  «Навмисна помилка».

      Створюючи ситуації успіху на етапі організації навчальної діяльності, слід пам'ятати кілька основних правил:

 У кожного учня є задатки, які можуть розвинутися в здібності. Побачити їх, відчути, розвинути - це справа педагога;

 Ставлення до учня як до рівної, як до себе, спілкування, що не припускає брутальності, різкості, образливого тону, має стати обов'язковою нормою всієї педагогічної діяльності;

 Чим більше напрямів діяльності, у яких бере участь учень, тим більше вона має можливостей знайти себе;

 Кількість і різноманітність позитивно і діяльнісно забарвлених, зокрема спеціально створених, ситуацій обставин, у які може потрапити учень, визначають шляхи його сьогодення й віддаленого інтересу та можливі шляхи успіху.

ІІІ. Створення ситуації успіху на результативному етапи

 Прийоми самоаналізу діяльності,

 Взаємоперевірка.

 Схвалення, обов'язкове налаштування на подальші досягнення.

 Уникання негативної оцінки.

 Організація допомоги вчителя  та взаємодопомоги.

 

Вимоги до особистості й діяльності педагога

Для створення ситуації успіху важлива емоційна культура вчителя, його психологічна компетентність, вербальна «інструментовка», наприклад, такі висловлювання педагога :

  • Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде...
  • Саме ти й міг би зробити таку справу...
  • Це зовсім не складно. Навіть якщо не вийде — нічого страшного...
  • Починай же! Я впевнений, ти це добре зробиш...
  • Ось ця деталь вийшла в тебе дуже гарно!

Основними умовами створення психологічного комфорту є:

  • задоволення потреб дитини;
  • створення позитивної атмосфери для досягнення спільних цілей;
  • відчуття рівного серед рівних;
  • сприймання вчителя як друга, порадника.

 Завдання учителя –  навчити учнів вірити навіть тоді, коли вони самі в себе не вірять. 

Кожна дитина особлива, по-своєму неповторна й обдарована. Звернення вчителя до її найкращих почуттів обов’язково матиме успіх і знайде відгук у дитячих серцях. Дати дітям відчути радість праці, щастя успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття власної гідності – ось наше найперше завдання, бо успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для боротьби з труднощами, бажання вчитися..

    Отже, педагогічне призначення ситуації успіху полягає в створенні умов особистого індивідуального розвитку учня. Питання про її створення не може підніматися педагогом, якщо ним не враховується перспектива її переходу в ситуацію успіху, якщо викладач не вірить у свого учня, не має оптимізму щодо його успіху. Задоволення від особистісних досягнень повинне супроводжувати його протягом досить значного періоду, можливо, навіть стати звичним для нього.

      При створенні ситуації успіху допомога вчителя має бути непомітною, ненав’язливою, для того, щоб учень був упевненим у тому, що успіху він досягнув лише завдяки власним зусиллям, наполегливості. Необхідно, щоб навіть найменші успіхи учнів, їхні зусилля та прагнення вчитися краще були помічені та підтримані вчителем.

      Особливо це важливо для учнів, що не користуються авторитетом у товаришів. Обстановка доброзичливості, вміння бачити краще в кожному, цінити й побачити кожного учня як особистість допомагає навіть найслабшим повірити в себе. Що стосується похвали, то вона потребує певних умов її застосування, інакше може стати некоректним засобом позитивного підкріплення. Спробуємо назвати деякі з умов.

     Хвалити потрібно переважно за власні зусилля, а не за те, що дано дитині від природи: здібності або зовнішні дані. Незаслужена похвала викликає заздрість товаришів, налаштовує їх проти вчителя.

Існує ще один метод позитивного підкріплення, який можна назвати створенням ситуації успіху. Він також спрямований на зміцнення віри учня в себе, але потребує від педагога більших зусиль. Це може бути особлива допомога учневі в підготовці уроків, надання матеріалів для виступів на уроці (реферату чи доповіді), попередня підготовка учня до сприйняття складної теми, організація допомоги з боку сильного учня тощо. Доречно нагадати класичний експеримент американських психологів. Вони виміряли за допомогою тестів рівень інтелекту в учнів одного класу, а потім схитрували, оголосивши, що найкращий результат показав один із слабких учнів.

     Через декілька місяців цей учень помітно покращив свою успішність, чого раніше з ним не бувало. Звичайно, тяжко «тиражувати» цей прийом у шкільній практиці, але як приклад створення ситуації успіху він є промовистим.

      Отже, стратегія поведінки педагога, що прагне побудувати правильні відносини в колективі має полягати в тому, щоб не підкреслювати успіхи одних і неуспіхи інших; не протиставляти сильних слабким; помічати навіть найменші успіхи слабких учнів, але не підкреслювати це різко, як щось несподіване.

     Обов’язковою умовою навчання є формування в учня почуття психологічної захищеності й безпеки, безумовне схвалення особистості учня в обстановці емпатії — прагнення педагога зрозуміти труднощі та проблеми, що хвилюють учня, вияву до нього щирої теплоти й сердечної участі. Навіть позитивна мімічна реакція педагога чи лаконічне схвалення — це чимало. Привітне та радісне обличчя педагога — це справді педагогічний внесок у формування ситуації успіху.

     Створення саме такої міжособистісної атмосфери успіху долає перешкоди на шляху продуктивного навчання. У результаті безумовно позитивного ставлення з боку педагога відбувається підвищення самооцінки учня, що сприяє повному розкриттю творчого потенціалу особистості. Впевненість учня у власній цінності для «значимих інших» дає йому можливість для повнішої подальшої самореалізації.

У цілому, для практичного використання педагогіки успіху в навчальному процесі рекомендуємо вчителям :

1. Проаналізуйте проведені вами заняття з учнями (визначте, на що ви більше робите акцент: на успіхи чи невдачі учнів).

2. Спробуйте знайти для себе аргументи, які переконують вас у тому, що «успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил учня, що народжує енергію для подолання труднощів і бажання учитися».

3. Визначте для себе умови застосування педагогіки успіху в навчально-виховному процесі  (власний педагогічний потенціал, індивідуальні особливості учнів, філософія позитивного мислення тощо).

4. Залежно від ситуація, яка складається в навчально-виховному процесі, використайте відповідну педагогічну стратегію досягнення успіху.

5. Виберіть техніку підтримки, щоб допомогти учням відчути свою інтелектуальну спроможність. Вони особливо потрібні учням, що бояться невдач, відмовляються навіть від спроб що-небудь робити, мають потребу в особливих способах, що підвищують їхній рівень «Я можу».

6. Ефективному використанню педагогіки успіху сприятиме ваша позитивна установка щодо учнів. Сформулюйте її та просякніться нею за допомогою самонавіювання. Намагайтеся, щоб її знали ваші учні.

   І головне, що необхідно вчителю, який приступає до роботи за педагогічною технологією "Створення ситуації успіху", — створити оптимістичну установку дитини, забути на деякий час про її недоліки, побачити тільки перспективні лінії її розвитку.

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА З ОБДАРОВАНИМИ І ЗДІБНИМИ УЧНЯМИ

 

 “З народженням кожної людини в світ

вноситься щось нове, чого ще не було,

щось первозданне і неповторне.

Обов’язок кожного – знати і не забувати,

що він у світі єдиний у своїй якості

і що ще ніколи не з’являвся хтось такий, як він,

адже якби вже був такий, як він,

то не було б необхідності в ньому самому”

Мартін Бубер

 

         Обдарованість дитини... Що це таке? Можливо це своєрідна іскра Божа, яку треба відшукати в її душі і допомогти не тільки не згаснути, а спалахнути полум’ям. Здібні, талановиті люди в будь-якому суспільстві є його “локомотивом”. Саме їхніми інтелектуальними зусиллями забезпечується прогрес суспільства, плодами якого користуються всі. Тому кожен учитель часто запитує себе: “Як знайти та визначити обдарованість?”. Адже через свою зайнятість, брак інформації, методичної підтримки він обмежений у виборі інструментарію, який допоміг би дати відповідь на це запитання.

Визначення обдарованості надзвичайно важливе – від цього залежить кого й на підставі яких критеріїв школа відбиратиме в спеціалізовані школи чи програми, як навчатиме. Від розуміння суті обдарованості прямо залежить, на які особливості своїх учнів учитель звертатиме увагу.

Завдання школи — підтримати учня і розвинути його здібності, підготувати ґрунт для того, щоб ці здібності було реалізовано. Виявлення обдарованих дітей повинно починатися вже в початковій школі на основі спостереження, вивчення психологічних особливостей, мовлення, пам'яті, логічного мислення.

 

 

Якими є обдаровані діти?

• Мають вищі порівняно з більшістю учнів інтелектуальні здібності, потяг до навчання, творчі можливості.

• Мають активну пізнавальну потребу, що домінує.

• Відчувають радість від здобуття знань, розумової праці.

 

 

Які категорії обдарованих дітей можна визначити умовно?

1. Діти з незвичайно високим загальним рівнем розумового розвитку (такі діти найчастіше зустрічаються в дошкільному й молодшому шкільному віці).

2. Діти з ознаками спеціальної розумової обдарованості — у певній галузі науки (підлітковий вік).

3. Учні, які не досягають через якісь причини успіхів у навчанні, але мають яскраву пізнавальну активність, оригінальність психічного складу, неабиякі розумові резерви (частіше зустрічаються в старшому шкільному віці).

 

 

        У навчальній діяльності робота з обдарованими дітьми ґрунтується на диференційованому підході, що сприяє розширенню й поглибленню освітнього простору предмета.

       Мета роботи з обдарованими дітьми - виявлення таких дітей та створення умов для їх оптимального розвитку.

 

 

Завдання роботи з обдарованими дітьми:

• Розвиток цілісної картини світу в уявленнях дитини.

• Розвиток творчого критичного й абстрактно-логічного мислення, здатностей розв'язувати проблеми.

• Розвиток здатності самостійно навчатися та здійснювати дослідницьку роботу.

• Розвиток здатностей до самопізнання й саморозуміння, формування позитивної «Я-концепції».

 

За якими принципами будується робота з обдарованими дітьми?

 

• Орієнтація на змагання, актуалізація лідерських можливостей учнів.

• Орієнтація на потреби дитини.

• Максимальне розширення кола інтересів.

• Домінування розвивальних можливостей над інформаційною насиченістю.

• Ускладнення змісту навчальної діяльності.

 

Яким повинен бути вчитель у роботі з обдарованими дітьми?

• Талановитим, здатним до експериментальної й творчої діяльності.

• Професійно грамотним.

• Інтелігентним, моральним і ерудованим.

• Володіти сучасними педагогічними технологіями.

• Мати позитивну «Я-концепцію», бути цілеспрямованим, наполегливим, емоційно стабільним.

• Умілим організатором навчально-виховного процесу, психологом.

 

Що повинен уміти вчитель для роботи з обдарованими дітьми?

 

 Збагачувати навчальні програми, тобто оновлювати й розширювати зміст навчання.

 Працювати диференційовано, здійснювати індивідуальний підхід і консультувати учнів.

 Стимулювати пізнавальні здібності учнів.

 Приймати зважені психолого-педагогічні рішення.

 Аналізувати навчально-виховну діяльність — свою та класу.

 Добирати й готувати матеріал для колективних творчих справ.

        Завдання педагогів полягає у тому, щоб створити умови, з яких будь-яка дитина могла б просуватися шляхом власної досконалості, уміла мислити самостійно, нестандартно. Цей шлях називається «самовдосконаленням дитини в умовах освітнього процесу».

      Обдарованість — це система, що розвивається протягом життя, визначає можливість досягнення людиною вищих (незвичайних, неабияких) результатів в одному або декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.

        Обдарована дитина — це дитина, яка має яскраві й очевидні, іноді видатні досягнення (або внутрішні передумови таких досягнень) у тому або іншому виді діяльності.

 

 

 За якими напрямами здійснюється робота вчителів з обдарованими учнями?

1. На уроках — індивідуальна диференційована робота.

2. Гурткова робота із предмета.

3. Позакласні заходи у межах предметних тижнів.

4. Предметні заходи у класі із запрошенням батьків.

5. Участь учнів 1—11-х класів у шкільній конференції «День науки» із захистом навчальних проектів.

6. Участь в олімпіадах різного рівня.

7. Участь у творчих конкурсах різного рівня

8. Театралізовані свята — особлива форма роботи з обдаровани¬ми дітьми, оскільки в них діти мають можливість не тільки реалізувати акторські здібності, безпосередньо беручи участь у виставах, але й виявити творчі навички, розробляючи сценарії постановок, розвинути схильність до художнього читання й літературної творчості, виявити ерудицію й дослідницькі навички у вікторинах і наукових диспутах. Така робота сприяє підвищенню мотивації обдарованих дітей до співробітництва з педагогами й копіткій роботі із самовдосконалення.

 

Етапи роботи з обдарованими учнями:

1. Підготовчий

 

 Виявлення обдарованих учнів;

 Складання діагностичних карт;

 Розроблення нормативних документів, робочих програм роботи з обдарованими учнями.

 

2. Основний (практичний)

 

 Упровадження інтерактивних методів навчання (проблемно-дослідницьких, проектних, модульних), що розви¬вають в учнів творче й дослідницьке мислення.

 Активна участь в інтелектуальних і творчих конкурсах різних рівнів.

3. Узагальнення

 

 Аналіз досягнутих результатів.

 Співвідношення результатів реалізації програми з поставленими метою й завданнями.

 Визначення перспектив і шляхів подальшої роботи з обдарованими учнями.

Форми роботи вчителя-предметника з обдарованими дітьми

1. Розв'язання нестандартних завдань на уроках і в позаурочний час.

2. Індивідуальна й диференційована робота.

3. Ділові гри, інтерактивні методи навчання.

4. Участь у конкурсах різних рівнів.

5. Участь у предметних олімпіадах різних рівнів.

 

Розвиток обдарованості учнів залежить від професійного рівня педагогів та використання креативних методів навчання. У практиці педагогічної діяльності слід використовувати нові технології навчання, які сприятимуть розвитку інтелектуальної, творчої, предметної або лідерської обдарованості.

 

 

Методи навчання (від гр. mthodos — спосіб пізнання, шлях дослідження) — це упорядковані способи діяльності вчителя й учнів, спрямовані на ефективне розв'язання навчально-виховних завдань. У методах навчання виокремлюють два види: метод навчання як інструмент діяльності вчителя для виконання навчальної функції — викладання; а також метод навчання як спосіб пізнавальної діяльності учнів з оволодіння знаннями, уміннями та навичками — учіння. Загальні методи навчання є багатовимірним педагогічним явищем, що містить у собі низку аспектів: гносеологічний (відповідність закономірностям пізнання); логіко-змістовий (використання методів навчання відповідно до законів мислення і змісту навчального матеріалу); психологічний (урахування психологічних механізмів пізнання); педагогічний (досягнення навчальної мети).

Прийоми навчання — це складові методу, певні разові дії, спрямовані на реалізацію вимог тих чи тих методів.

Засоби навчання — предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються у процесі навчально-виховної роботи (книги, зошити, таблиці, лабораторне обладнання, письмове приладдя, натуральні об'єкти, муляжі, картини, технічні засоби навчання та ін.).

Методи навчання є системними об'єктами, які об'єднують низку взаємопов'язаних дій учителя й учнів, спрямованих на виконання освітньої, розвивальної, виховної і контрольної функцій. Методи навчання можна розглядати, виділяючи в них внутрішній і зовнішній боки. Логічно обумовлену структуру методів навчання можна відобразити, за A.M. Алексюком, такою схемою (Додаток 2).

На сучасному етапі розвитку суспільства першочерговим завданням школи є виховання всебічно розвиненої людини. Важливою складовою частиною цього завдання є боротьба за високу якість знань і вмінь учнів, формування навичок самостійної праці, виховання творчої особистості. Роль початкової школи в розв'язанні цього завдання вирішальна. У молодших класах закладаються основи знань, умінь і практичних навичок, які необхідні для дальшого навчання, формуються моральні риси і якості, вміння дітей самостійно оволодівати знаннями, пробуджується інтерес до навчання, до творчих пошуків.

Всякий правильний метод навчання, вказував К.Д. Ушинський, від відомого повинен переходити до невідомого, а не навпаки. При такому методі навчання збуджується самостійна робота учня, яка складає основу всякого вчення. К.Д. Ушинський підкреслював, що метод – це інструмент в руках вчителя, який служить не тільки для введення тих чи інших істин в голову дітей, а й для керівництва за спостереженням й мисленням дітей під час вивчення ними предметів і явищ навколишнього середовища.

 

 

 

 

ІІ. Класифікація методів навчання

У дидактиці є різні підходи до класифікації методів навчання. Так, поширені класифікації методів за джерелами знань (Д.О. Лордкіпанідзе, Є.Я. Голант, Н.М. Верзілін та ін.); за характером логіки пізнання (І.Я. Лернер); за рівнем проблемності засвоєння знань (М.І. Махмутов); на основі цілісного підходу до процесу навчання (Ю.К. Бабанський); на основі цілісного підходу до навчальної діяльності (A.M. Алексюк) та інші. Охарактеризуємо деякі з них.

Методи навчання за джерелами знань

Виокремлення методів навчання за зовнішніми проявами їх форм, тобто за джерелами інформації, яку мають засвоювати учні, залишається найбільш прийнятним і зрозумілим. На основі такого підходу виділяють три групи методів навчання: словесні, наочні, практичні (Додаток 3).

Словесні методи навчання. Розповідь — це метод навчання, який передбачає оповідну, описову форми розкриття навчального матеріалу з метою спонукання учнів до створення в уяві певного образу. Інколи цей метод образно називають "малювання словом". Метод розповіді використовують на всіх рівнях навчання, але найчастіше — у початкових класах.

Пояснення — вербальний метод навчання, який передбачає розкриття сутності певного явища, процесу, закону. Він ґрунтується не стільки на уяві, скільки на логічному мисленні з використанням попереднього досвіду учнів. Наприклад: пояснення сутності граматичних категорій прикметника, спадковості, закону гідростатики, валентності тощо.

Бесіда передбачає використання попереднього досвіду учнів з певної галузі знань і на основі цього залучення їх за допомогою діалогу до усвідомлення нових явищ, понять або відтворення уже наявних знань. З погляду форми проведення виокремлюють два види бесіди: евристичну і репродуктивну. За місцем у навчальному процесі виділяють бесіди: вступну, поточну, підсумкову.

Лекція — це метод навчання, який передбачає розкриття у словесній формі сутності явищ, наукових понять, процесів, які знаходяться між собою в логічному зв'язку, об'єднані загальною темою. Лекція використовується, як правило, в старших класах і вищих навчальних закладах. Окрім навчальних (академічних) лекцій є публічні. До кожного з видів названих лекцій висуваються певні вимоги щодо їх підготовки і проведення.

Окреме місце в навчальному процесі посідає інструктаж. Він передбачає розкриття норм поведінки, особливостей використання методів і навчальних засобів, дотримання техніки безпеки перед використанням їх у процесі виконання навчальних операцій. Це важливий етап у підході до оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності. Важливо, щоб учні розуміли не лише що треба робити, але і як це робити.

Чільне місце в групі словесних методів посідає метод роботи з книгою. Належність його до цієї групи дещо умовна. Учні мають усвідомлювати, що основним джерелом отримання наукової інформації є книга. Тому так важливо навчити учнів методам і прийомам самостійної роботи з нею: читання, переказ, виписування, складання плану, таблиць, схем та ін.

Висока ефективність навчання не можлива без широкого використання наочних методів. Вони зумовлені діалектичними закономірностями пізнання і психологічними особливостями сприймання.

Наочні методи передбачають, передусім, використання демонстрації та ілюстрації.

Демонстрація — це метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їхньому натуральному вигляді, в динаміці.

Ілюстрація — метод навчання, який передбачає показ предметів і процесів у їх символічному зображенні (фотографії, малюнки, схеми, графіки та ін.).

Спостереження як метод навчання передбачає сприймання певних предметів, явищ, процесів у природному чи виробничому середовищі без втручання у ці явища й процеси.

Усі методи цієї групи тісно взаємопов'язані. Використання в навчальному процесі тих чи інших методів зумовлене різними факторами: психологічними особливостями учнів певного віку, дидактичними цілями, рівнем матеріального забезпечення навчальних закладів тощо.

Велике значення у використанні наочних методів має оволодіння технологією і компонентами педагогічної техніки вчителями. Всі ці питання мають розглядатися в процесі вивчення фахових методик.

Практичні методи навчання.

Cпрямовані на досягнення завершального етапу процесу пізнання. Вони сприяють формуванню умінь і навичок, логічному завершенню ланки пізнавального процесу стосовно конкретного розділу, теми.

Лабораторна робота передбачає організацію навчальної роботи з використанням спеціального обладнання та за визначеною технологією для отримання нових знань або перевірки певних наукових гіпотез на рівні досліджень.

Практична робота спрямована на застосування набутих знань у розв'язанні практичних завдань.

У шкільній практиці значне місце посідають вправи.

Вправа — це метод навчання, який передбачає цілеспрямоване, багаторазове повторення учнями певних дій чи операцій з метою формування умінь і навичок.

У дидактиці за характером навчальної роботи виділяють різні види вправ: письмові, графічні, технічні та ін. Щодо навчальної мети виділяють такі різновиди вправ: підготовчі, пробні (попереджувальні, коментовані, пояснювальні), тренувальні (за зразком, за інструкцією, за завданням), творчі.

Вибір системи вправ зумовлюється дидактичними завданнями, особливостями фізичного і психічного розвитку учнів.


Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання у конкретних умовах для кожного уроку.

Слово "метод" походить від грецького слова methodos - шлях до мети, спосіб пізнання явиш природи і суспільства. Існує дві ознаки методу взагалі:

1) бути відображенням цілеспрямованої діяльності; 2) бути відображенням відрегульованої за певним принципом діяльності, яка являє собою систему прийомів або способів. Зазначене дозволяє розглядати методи як певні способи цілеспрямованої діяльності під час навчання.

Методи навчання поділяють на загальні та спеціальні. Під загальними у сучасній педагогіці прийнято розуміти методи, що застосовуються у школі при вивченні різних навчальних предметів. Спеціальними вважають такі, що застосовуються при вивченні окремих дисциплін.

Таке розуміння загальних і спеціальних методів навчання хоч і є найбільш поширеним у сучасній педагогіці, проте потребує уточнення з методологічних позицій - з погляду співвідношення загального, одиничного й особливого. Відзначимо, що у спеціальних методах навчання з окремих предметів є багато спільного. До загальних ознак відносимо часткові прийоми вивчення окремих предметів. Спільні сторони прийомів навчання випливають із загальних дидактичних методів і входять до змісту загальної дидактики. Точне визначення спеціальних методів навчання щодо окремих предметів є завданням окремих методик, які вони вирішують на основі загальної дидактики. У цьому єдність одиничного та загального.

Загальні та спеціальні методи тісно пов'язані і доповнюють один одного. Ось чому не можна відривати проблем загальних методів навчання від проблем спеціальних методів, як і проблем загальної дидактики від проблем окремих методик. Виділяють протилежні і водночас взаємозалежні сторони в методах навчання - явище і сутність, зовнішнє і внутрішнє, форму і зміст.

Зовнішню сторону методів навчання характеризують різні способи їх прояву у навчальній діяльності вчителя і учнів, за якими можна безпосередньо спостерігати. Це показує, як саме формуються в учнів знання, навички й уміння. Ця сторона методу може бути описана різними аспектами:

1. Словесна форма представлення навчальної інформації вчителем і усна форма відтворення знань учнями.

2. Зорова форма подання навчальної інформації за допомогою використання наочних посібників.

3. Різноманітні практичні роботи учнів під керівництвом або за завданнями вчителя як форма обміну інформацією між тими, хто вчить, і тими, хто вчиться.

4. Різні зовнішні прийоми, що їх використовує вчитель для підвищення ефективності навчання учнів (педагогічна техніка, культура мовлення, педагогічний такт тощо).

Зовнішні сторони методу навчання відображують певні внутрішні прояви.

Внутрішня сторона методу навчання становить його сутність, її не можна спостерігати зовні. Сюди належать такі моменти:

1. Цілеспрямованість викладання і учення.

2. Зміст навчання, яким визначаються методи.

3. Процес логічної розумової діяльності учнів (аналіз і синтез, індукція тощо).

4. Психологічна сторона методу, що органічно властива йому.

Методи навчання - це способи цілеспрямованої двосторонньої взаємодії вчителя і учнів, спрямованої на розв'язання навчально-виховних завдань.

Метод реалізується через сукупність прийомів. Прийомом називають структурний компонент методу. Одні й ті самі прийоми можуть бути складовими різних методів.

Засобами навчання називають матеріальні (технічні засоби навчання, шкільне обладнання, шкільні приміщення, підручники, посібники тощо) та духовні цінності (наприклад, лагідне вчительське слово), які сприяють підвищенню ефективності процесу навчання.

Метод навчання є поняттям багатовимірним та багатозначним, тому може розглядатися на основі виділення цілого ряду ознак для його характеристики. В зв'язку з цим виникає потреба певної систематизації та впорядкування методів навчання, тобто їх класифікації - розподілу на певні групи за певними ознаками. Одне з найважливіших завдань класифікації - виступати засобом систематизації науково-теоретичного знання про методи навчання. Незалежно від ознаки, за якою проведена класифікація, кожен метод зберігає свої істотні зовнішні характеристики в різних умовах навчання.

У сучасній педагогіці не існує єдиного підходу до класифікації і групувань методів навчання. Наведемо деякі з існуючих підходів:

1. за джерелом знань - словесні, наочні, практичні (Н.М.Верзілін, Є.І.Петровський);

2. за основною дидактичною метою - методи набуття нових знань, формування вмінь і навичок, закріплення, застосування, перевірки (М.О.Данилов, Б.П.Єсіпов);

3. за ступенем активності учнів - методи пасивні й активні (Є.Я.Голант);

4. за логікою передачі і сприймання навчальної інформації - індуктивні та дедуктивні (С.Г.Шаповаленко);

5. за ступенем керівництва навчальною роботою - навчальна робота під керівництвом учителя та самостійна робота учнів (П.І.Підласистий, В.Ф.Паламарчук, В.І.Паламарчук);

6. бінарні методи навчання (А.П.Пінкевич, М.М.Верзілін, А.М.Алексюк) тощо.

Класифікація методів за І.Я.Лернером і М.М.Сказкіним дає можливість визначити конкретну діяльність вчителя і учня в процесі навчання.

(Додаток 4).

У цьому зв’язку метод навчання розглядається як система послідовної взаємодії тих, хто навчає, і тих, хто навчається, що спрямована на організацію засвоєння учнями змісту освіти.

Якщо розглядати методи навчання як логічний шлях навчальної роботи, то можна назвати такі методи: аналітичний (аналіз), синтетичний (синтез), аналітико-синтетичний, індуктивний (індукція - узагальнення, що виникає, в основному, на базі емпіричного матеріалу, це перехід від частковості до загального), дедуктивний (дедукція - логічний перехід від загального знання до часткового), метод аналогій (аналогія - висновок на основі уподібнення поодиноких подій, явищ), метод отримання вивідних даних.

Ю.К. Бабанський, беручи до уваги розроблені класифікації, виділяє три основні групи методів:

І. Методи організації навчально-пізнавальних діяльності; словесні, наочні, практичні (аспект передачі та сприйняття навчальної інформації); індуктивні та дедуктивні (логічний аспект); пояснювально-репродуктивнх та інформативно-пошукові (аспект характеру пізнавальної діяльності); самостійна робота та робота під керівництвом учителя (аспект керування навчанням учня).

II. Методи стимулювання і мотивації: методи стимулювання і мотивації інтересу до навчання (гра, диспут, зацікавленість) і методи стимулювання і мотивації обов'язку і відповідальності (вимоги, переконання, заохочення, покарання).

III. Методи контролю і самоконтролі) у навчанні: усний, письмовий, лабораторний, програмований, машинний. (Додаток 5).

У школі важливо, щоб учитель умів обирати методи, про що у свій час писала методист М.0.Рибнікова: "Викладання є мистецтво, а не ремесло - у цьому самий корінь учительської справи. Випроб уваги десять методів і обрати свій, передивитися десять підручників і не дотримуватися жодного неухильно - ось єдиний можливий шлях живого викладання. Весь час винаходити, вимагати, удосконалюватися - ось єдиний курс учительського робочого життя".

У початкових класах рекомендується якомога більше вправ проводити у формі гри.

Мовчанка Для гри беруть яку-небудь геометричну фігуру, у центрі якої і по контуру записують числа. Біля числа, розміщеного в центрі, ставлять знак однієї з арифметичних дій. Сталим є число, записане в центрі. Гру проводять так: учитель показує указкою на одне з чисел, записаних по контуру, а діти виконують зазначену дію цього числа з числом, записаним у центрі. Викликаний учень записує результат. Решта учнів підняттям руки сигналізує про допущену помилку. Всю роботу виконують мовчки. Гру можна змінити: учитель показує на число, а діти мовчки показують результат на розрізних цифрах. Великий інтерес викликають у дітей красиво оформлені "мовчанки", наприклад „Хто найкращий капітан чи космонавт?".

Магічні, або цікаві, квадрати Це квадрати, які складаються з 9, 16, 25 кліток. У клітках мають бути записані такі числа, сума яких у всіх напрямах (рядках, стовпчиках і діагоналях) однакова. В одному випадку всі числа задані -квадрат заповнений (див. перший квадрат). Треба перевірити, чи є квадрат магічним. У другому випадку в квадраті не всі числа задані, але названо суму (див. другий квадрат). Треба заповнити квадрат. У третьому випадку і числа не всі задані і суму не названо, треба ще знайти цю суму і після цього заповнити квадрат (див. третій квадрат).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ. Умови оптимального співвідношення та вибору методів навчання

 

Різноманіття методів навчання, їх поступове вдосконалювання ставить перед учителем складне питання: які методи використовувати на даному конкретному уроці?

Велике значення при виборі методу навчання має глибоке розуміння вчителем цілей і завдань.

Проте мета не існує абстрактно, вона знаходить своє втілення у змісті освіти. Зміст кожного предмета визначає в значній мірі і методи його вивчення. Одним способом треба викладати математику, іншим -природознавство. Але при виборі методу проведення кожного окремого уроку вчителю доводиться глибоко продумувати, якими методами краще вивчити ту чи іншу тему.

Кожен класний колектив характеризується певним рівнем розвитку та вихованості. Один методи використовуються в спокійному, добре організованому класі, в якому більшість учнів має значний запас знань, кмітливістю, зовсім по-іншому будується робота в класі зі слабкою дисципліною, де багато учнів швидко відволікаються. У такому класі при виборі методу вчителю доводиться думати над тим, як оволодіти увагою дітей.

Вибір методу залежить також від особливостей вчителя і насамперед від рівня його методичного майстерності. На початку своєї педагогічної роботи вчитель найчастіше використовує ті методи навчання, якими він краще володіє. У цей період даний критерій вибору методу є вирішальним. І це зрозуміло. У вчителя немає повної впевненості в собі, він не ризикує відразу використовувати все різноманіття методів і включає їх у навчальний процес поступово, один за одним, по мірі їх освоєння. Так, з словесних методів молоді вчителі воліють ширше використовувати розповідь і рідше вдаються до бесіди. Певні труднощі для початківця вчителі представляє організація самостійних спостереженні учнів, тому молоді вчителі користуються демонстраціями. Таке перевагу одних методом друшм припустиме лише як тимчасове явище. Трафарет в методах роботи вчителя породжує трафарет, шаблон у пізнавальній діяльності учнів. Тому постійний пошук нових методів навчання, їх вдосконалення -найважливіша умова успіху в роботі вчителя.

Все це показує, що як при побудові уроку, так і при виборі методу навчання вчитель керується загальною метою виховання і конкретної дидактичної метою даного уроку, враховує характер матеріалу уроку, вік учнів, їх особливості та рівень готовності до вивчення навчального матеріалу. Великий вплив на вибір методу надає рівень методичного майстерності вчителя.

Які ж чинники необхідно брати до уваги під час вибору методів?

1. Можливість конкретних методів у реалізації поставленої мети і завдань навчання.

Для цього необхідно знати, що методи навчання є носіями функцій навчання. В дидактичній літературі виділяють такі загальнопедагогічні функції методів навчання: освітня, виховна, розвиваюча, спонукальна (мотиваційна), організуюча.

Освітня функція методів навчання полягає в тому, щоб оптимально сприяти набуванню учнями наукових знань, умінь, навичок, формуванні} на цій основі наукового світогляду.

Виховна функція методів навчання полягає у цілеспрямованому формуванні певної системи емоційно-ціннісних ставлень суб'єкта (особистості) до навколишнього світу; трудових, державно-правових, суспільно-політичних. моральних, патріотичних, інтернаціональних, національно-етичних, естетичних, екологічних економічних тощо.

Розвиваюча функція методів навчання полягає в розвитку психічних процесів і станів особистості.

Спонукальна (мотиваційна) функція методів навчання полягає в стимулюванні інтересу учнів до навчання, позитивних мотивів навчання.

Організуюча функція методів навчання полягає в тому що методи зв'язують в єдину систему мету, зміст та організацію навчального процесу.

2. Відповідність методів до специфіки навчального предмета, змісту

У рамках теми уроку всі методи навчання можуть бути застосовані у різному сполученні залежно від дидактичної мети уроку і запланованого змісту освіти.

3. Особливості учнів даної конкретної групи, а також окремих учнів класу.

4. Специфіку рис особистості, широту кругозору вчителя, його здібностей.

5. Матеріально-технічну базу школи.

 

      Для визначення критеріїв оптимального вибору методів навчання  важливе

те місце, яке займає  сама  процедура  їх  вибору  у  структурі  навчального

процесу.

      При плануванні процесу навчання вчитель, як відомо, повинен  здійснити

такі наступні операції :

   1. Визначити завдання вивчення теми шляхом ознайомлення  з  програмою  та

      методичними вказівками по  темі  (завдання  формування  знань,  умінь,

      навичок, прийомів навчально-пізнавальної діяльності тощо)

   2. Ознайомитися зі змістом навчального матеріалу по темі у підручнику, та

      виділити основні наукові та виховні  ідеї  ,поняття,  закони,  вміння,

      навички тощо, які повинні  бути  засвоєні  учнями  у  відповідності  з

      поставленими завданнями.

   3. Обгрунтувати логіку розкриття теми у відповідності з  закономірностями

      засвоєння знань, принципами  систематичності,  послідовності,  зв’язку

      навчання з життям, теорії з практикою, науковості, а також  визначити,

      на якому етапі розкриття теми які саме види  уроків  потрібні,  а  які

      питання можна буде перенести на самостійне вивчення.

   4. Конкретизувати кількість та послідовність всіх уроків та інших  занять

      по темі у відповідності з відведеною програмою кількістю годин  на  її

      вивчення.

   5. Визначити  тематику  кожного  заняття,  уроку  тощо,  сформулювати  їх

      основні  завдання,  сукупність  яких   повинна   забезпечити   рішення

      загального комплексу завдань вивчення теми.

   6. Конкретизувати завдання кожного уроку на основі вивчення  особистостей

      учнів класу.

   7. Відібрати найбільш раціональний  зміст  навчання  на  даному  рівні  і

      виділити в ньому головне, суттєве.

   8. Обрати оптимальне поєднання методів та засобів навчання для реалізації

       змісту уроку та намічених навчально-виховних завдань.

   9. Обрати форми організації навчальної роботи учнів на уроці.

  10. Визначити оптимальний темп навчання на уроці.

  11. На завершення вчителю необхідно визначити зміст  та  методи  виконання

      домашнього завдання учнів.

      З цієї схеми планування навчального процесу видно, яке місце  у  ньому

займає вибір методів навчання.

      На основі аналізу зв’язків  методів  навчання  з  іншими  компонентами

учбового процесу, а також умовами, у яких  він  протікає,  ряд  дидактів  та

авторів учбових посібників  висказують  такі  думки  щодо  критеріїв,  якими

потрібно керуватися у виборі методів навчання. А  саме,  вони  вважають,  що

вибір методів навчання буде визначатися :

   1. Закономірностями та принципами навчання.

   2. Цілями та завданнями завдання.

   3. Змістом та методами даної науки взагалі та конкретного предмету, теми.

   4. Навчальними можливостями школярів:

      а) віковими (фізичними, психічними);

      б) рівнем підготовленості (освітньої та виховної);

      в) особливостями шкільного колективу.

      5.Особливостями зовнішніх умов (географічних, виробничого оточення  та

ін.)

      6.Можливостями  самих  вчителів:  їх  попереднім  досвідом,   знаннями

типових ситуацій процесу навчання, у яких виявляються  найбільш  ефективними

певні поєднання методів, рівнем їх  теоретичної  та  практичної  підготовки,

здатностями  до  застосування  певних  методів,   засобів,   вміння   обрати

оптимальний варіант, особистими якостями та ін.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки


Методи навчання є одним із найважливіших компонентів учбового процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і задачі навчання, досягти засвоєння учнями певного змісту учбового матеріалу.
Від школи вимагалося організувати участь дітей в дослідженні різних явищ навколишнього життя.

Прагнучи подолати відрив школи від життя, відділ реформи школи і в тезисах, і в приблизних програмах вказував на необхідність активної практики в шкільному навчанні, справедливо вважаючи, що практика, праця дозволяють формалізм і схоластику в навчанні.

Найефективнішим при опрацюванні нового матеріалу є поєднання методів пояснення і бесіди. У ході бесіди вчитель, спираючись на раніше набуті знання, підводить учнів до нового матеріалу, детально пояснює його й показує прийоми використання теоретичних знань у практичній діяльності.

У початковій школі існують передумови використання евристичного підходу. Найбільш вживаним методом, що лежить в основі евристичного підходу, є евристична бесіда. Нею слід користуватися тоді, коли в учнів є попередні знання, спираючись на які на основі спостереження за мовним матеріалом, діти більш чи менш самостійно можуть прийти до узагальнення, зробити потрібний висновок.

 

Таким чином, учитель повинен бути ознайомлений з багатьма методами і прийомами навчання, знати їх позитивні боки і недоліки. Застосовувати ж варто ті, які дадуть найбільший ефект у конкретній обстановці, що складається.

Якщо дидактичні принципи визначають вимоги щодо організації процесу навчання, пояснюють, чому треба вчити таким чином або іншим, то методи навчання дозволяють одержати відповідь на інше питання - як це необхідно робити з урахуванням мети, завдань, специфіки предмета та інших чинників.

Визначаючи метод навчання як спосіб взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів, розглядаємо тим самим учня як партнере вчителя” а навчання - як співробітництво вчителя і учня. Методи навчання забезпечують зміну індивідуальності школяра, його розвитку і виховання. Але не варто шукати у будь-якому окремому методі можливість ефективного вир і те пня всіх проблем формування особистості школяра. Таких педагогічних ліків немає, тому необхідно оптимально використати всі методи навчання, організуючи сам процес навчання таким чином, щоб кожен учень брав особисту участь у ньому і щоб навчання приносило йому задоволення, давало насолоду, радість пізнання і спілкування з однокласниками й учителем.

Додаток 1. Структура змісту загальної освіти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2. Структура методів навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 3. Методи навчання за джерелами знань

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 4. Класифікація методів за І.Я.Лернером і М.М.Сказкіним

 

Діяльність вчителя

Діяльність учня

ПОЯСНЮВАЛЬНО-ІЛЮСТРАТИВНИЙ МЕТОД

Пред’явлення інформації різними засобами.

Організація дій учня з об’єктом вивчення.

Сприйняття знань.

Усвідомлення знань.

Запам’ятовування (переважно довільне).

 

 

 

 

 

 

РЕПРОДУКТИВНИЙ МЕТОД

Складання і пред’явлення завдань на відтворення знань і способів інтелектуальної і практичної діяльності.

Керівництво і контроль за виконанням.

Актуалізація знань.

Відтворення знань і способів дій за зразком, що показані вчителем, книгою, технічними засобами тощо.

Довільне і мимовільне запам’ятовування (залежно від характеру завдання).

 

 

 

 

 

 

МЕТОД ПРОБЛЕМНОГО ВИКЛАДУ

Постановка проблеми і розкриття доказового шляху її вирішення.

Сприйняття знань.

Усвідомлення знань і проблеми.

Увага до послідовності і контроль над ступенем переконливості вирішення проблеми.

Прогнозування наступних кроків вирішування.

Запам’ятовування (в значній ступені мимовільне).

 

 

 

 

 

ЧАСТКОВО-ПОШУКОВИЙ (ЕВРИСТИЧНИЙ) МЕТОД

Постановка проблем.

Складання і пред’явлення завдань на виконання учнями окремих етапів розв’язання інтелектуальних і практичних проблемних завдань.

Планування кроків розв’язання.

Керівництво діяльністю (корекція і створення проміжних проблемних ситуацій).

Сприйняття завдання, що складає частину загальної проблеми.

Осмислення умов завдання.

Актуалізація знань про шляхи вирішування схожих завдань.

Самостійне вирішення частини проблеми.

Самоконтроль у процесі вирішення, перевірка результатів.

Перевага мимовільного запам’ятовування матеріалу.

Відтворення ходу розв’язання і його самостійне обґрунтування.

ДОСЛІДНИЦЬКИЙ МЕТОД

Складання і пред’явлення проблемних завдань для пошуку рішення.

Контроль за ходом розв’язування завдань.

Сприйняття проблеми або самостійне бачення її, усвідомлення умов проблемного завдання.

Планування етапів дослідження.

Планування засобів дослідження на кожному етапі.

Самоконтроль у процесі дослідження і його завершення.

Перемога мимовільного запам’ятовування.

Відтворення ходу дослідження, обґрунтування його результатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 5. КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

 

КЛАСИФІКАЦІЯ МЕТОДІВ НАВЧАННЯ

Методи організації навчально-пізнавальної діяльності

Методи стимулювання і мотивації

Методи контролю і самоконтролю у навчанні

 І група
методів

 ІІ група
методів

 ІІІ група
методів

 І група
методів

 ІІ група
методів

ІІІ груп
методів

І група
методів

ІІ група
методів

ІІІ група
методів 

За джерелом передачі і сприймання навчальної інформації

За логікою передачі і сприйманням навчальної інформації

За ступенем самостійного мислення школярів при засвоєнні знань

За ступенем керування навчальною діяльністю

Методи стимулювання інтересу до навчання

Методи стимулювання обов’язку і відповідальності у навчанні

Методи усного контролю

Методи письмового контролю

Методи лабораторно–практичного контролю

Словесні:

Розповідь,

Бесіда,

Лекція


Наочні:

Ілюстрація,

Демонстрація


Практичні:

Досліди,

Вправи,

Навчально-виробнича

Індуктивні,

Дедуктивні,

Аналітичні,

Синтетичні.

Репродуктивні,

Частково-пошукові,

Пошукові,

Дослідницькі.

Навчальна робота під керівництвом учителя;

Самостійна робота учнів;

Робота з книгою;

Письмова робота;

Лабораторна робота;

Виконання трудових завдань.

Пізнавальні ігри;

Навчальні дискусії;

Створення ситуацій емоційно-моральних переживань;

Створення ситуацій пізнавальної новизни;

Створення ситуацій зацікавленості.

Переконання у значущості навчання;

Вимоги;

Вправи з виконання вимог;

Заохочення покарання.

Індивідуальне опитування;

Фронтальне опитування;

Усні заліки;

Усні іспити;

Програмоване опитування.

Контрольні письмові роботи;

Письмові заліки;

Письмові іспити;

Програмовані письмові роботи.

Контрольні та лабораторні роботи;

Машинний контроль.


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ

 

І. Загальне поняття про методи навчання

 

ІІ. Класифікація медодів навчання

 

ІІІ. Умови оптимального співвідношення та вибору методів навчання

 

Висновки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 Література 1.  Алексюк А.М. Загальні методи навчання у школі.-К.:Рад.школа,1973 2.  Асахова В.М. Нові методи навчання// Освіта України.-1998 3.  Бабанский Ю.К. Методи обучения в современной общеобразовательнойшколе.-М.:Просвещение,1985 4.  Бабанский Ю.К. Оптимизация процесса обучения.-М.:Педагогика,1977        5. Бабанский Ю.К. Рациональная организация учебной деятельности.-          М.:Знание,1981        6. Березняк Е.Н. Важное условие повышения качества обучения и          воспитания.-К.,1982        7.  Выбор методов обучения в средней школе/Под ред. А.М.Алексюка,          Ю.К.Бабанского.-М.,1981

 

 

В М І Н Н Я   В И К О Р И С Т О В У В А Т И  

І Г Р О В І   Ф О Р М И

 

               «  Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра  -  це іскра , яка  запалює вогник допитливості і цікавості » .

( В. О Сухомлинський )

 

            В сучасній школі виникає насущна потреба у розширенні методичного потенціалу в активних формах навчання, до яких відносяться ігрові технології.

            Ігрові технології  є складовою частиною педагогічних технологій, однією з унікальних форм навчання, яка дозволяє зробити цікавою і захоплюючою не тільки роботу учнів на творчо – пошуковому рівні, але і буденні кроки по вивченню навчальних предметів. Цікавість умовного світу гри робить життя позитивно емоційно забарвленим, а емоційність ігрового дійства активізує всі психологічні процеси і функції дитини. Інший позитивний бік гри є те, що вона сприяє використанню знань у новій ситуації, тобто, засвоюваний навчальний матеріал проходить через своєрідну практику, вносить різноманітність і зацікавленість у навчальний процес.

            Рівень навчання і виховання в школі значною мірою визначається тим, наскільки педагогічний процес орієнтований на психологію вікового та індивідуального розвитку дитини. Це передбачає психолого-педагогічне вивчення школярів протягом всього періоду навчання з метою виявлення індивідуальних варіантів розвитку, творчих здібностей кожної дитини, зміцнення його власної позитивної активності, розкриття неповторності особистості, своєчасної допомоги при відставанні в навчанні. Особливо важливо це в молодших класах школи, коли тільки починається цілеспрямоване навчання людини, коли навчання стає провідною діяльністю, в лоні якої формуються психічні властивості і якості дитини.

          Ігрові технології є однією з унікальних форм навчання, яка дозволяє зробити цікавими і захоплюючими не тільки роботу учнів на творчо-пошуковому рівні, але й буденні кроки з вивчення української мови. Цікавість умовного світу гри робить позитивною,  емоційно забарвленою монотонну діяльність із запам'ятовування, повторення, закріплення чи засвоєння інформації, а емоційність ігрового дійства активізує всі психічні процеси і функції дитини.

Іншою позитивною стороною гри є те, що вона сприяє використанню знань у новій ситуації, таким чином,вивчений учнями матеріал проходить через своєрідну практику, вносить різноманітність і інтерес у навчальний процес.

 Актуальність гри в даний час підвищується і через перенасиченість сучасного школяра інформацією. У всьому світі, і в Україні в тому числі, незмірно розширюється предметно-інформаційне середовище.  Телебачення, відео, радіо, комп'ютер,  інтернетмережі останнім часом виливають на учнів величезний обсяг інформації. Актуальним завданням школи стає розвиток самостійної оцінки та відбору одержуваної інформації. Однією з форм навчання, що розвиває подібні вміння, є дидактична гра, що сприяє практичному використанню знань, отриманих на уроці і в позаурочний час.

Гра - це природна для дитини і гуманна форма навчання. Навчаючи за допомогою гри, ми вчимо дітей не так, як нам, дорослим, зручно дати навчальний матеріал, а як дітям зручно і природно його взяти.

Вивчення нового матеріалу на уроках української мови диктує доцільність використання ігрових технологій, що сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів і приводять до більш осмисленого засвоєння знань. Застосування ігор  підвищить міцність і якість засвоєння знань учнів, якщо ігри відбираються і конструюються у відповідності до змісту досліджуваної теми, з цілями і завданнями уроків; використовуються в поєднанні з іншими формами, методами і прийомами, ефективними при вивченні нового матеріалу; чітко організовуються; відповідають інтересам і пізнавальним можливостям учнів.

            В житті дитини гра виконує такі найважливіші функції:

ü  розважальну (основна функція гри - розважити, доставити задоволення, надихнути, розбудити інтерес);

ü  комунікативну: освоєння діалектики спілкування;

ü  самореалізації в грі;

ü  терапевтичну: подолання різних труднощів, що виникають в інших видах життєдіяльності;

ü  діагностичну: виявлення відхилень від нормативної поведінки, самопізнання в процесі гри;

ü  корекційну: внесення позитивних змін в структуру особистісних показників;

ü  міжнаціональної комунікації: засвоєння єдиних для всіх людей соціо-культурних цінностей;

ü  соціалізації: включення в систему суспільних відносин, засвоєння норм людського гуртожитку.  

Місце і роль ігрової технології в навчальному процесі, поєднання елементів гри та навчання багато в чому залежать від розуміння учителем функцій і класифікації педагогічних ігор. Г. К. Селевко пропонує класифікувати дидактичні ігри за декількома принципами:

            1. За видом діяльності:

ü  фізичні (рухові),

ü  інтелектуальні (розумові),

ü  трудові,

ü  соціальні

ü  психологічні.

            2. За характером педагогічного процесу:

ü  Навчальні, тренувальні, контролюючі, узагальнюючі;

ü  Пізнавальні, виховні, розвиваючі;

ü  Репродуктивні, продуктивні, творчі;

ü  Комунікативні, діагностичні, профорієнтаційні, психотехнічні та інші.

 3. За характером ігрової методики:

ü  предметні,

ü  сюжетні,

ü  рольові,

ü  ділові,

ü  імітаційні,

ü  ігри-драматизації.

5. За ігровим середовищем:

ü  ігри з предметами і без них,

ü  настільні,

ü  кімнатні,

ü  вуличні,

ü  на місцевості,

ü  комп'ютерні 

ü  з ТСО,

ü  з різними засобами пересування.

Застосування ігрових технологій на уроках в початкових класах є необхідним, так як цінність гри в психолого – педагогічному контексті очевидна. При умові адекватного відношення вчителя до дидактичної гри  і розумного використання її потужного психолого – педагогічного потенціалу, гра стає тим оптимальним інструментом, який комплексно забезпечує :

  • Успішність адаптації дитини у новій ситуації розвитку;
  •   Розвиток молодшого школяра як суб`єкта власної діяльності та поведінки,його ефективну соціалізацію;                                                                                                      
  • Збереження та закріплення його морального, психічного і фізичного здоров`я.

У розвиваючих іграх, в цьому полягає їх головна особливість, вдалося об'єднати один з основних принципів навчання – від простого до складного, з дуже важливим принципом творчої діяльності – самостійно за здібностями, коли дитина може піднятися до вершини своїх можливостей.

            Для молодшого шкільного віку характерні яскравість і безпосередність сприйняття, легкість входження в образи. Діти легко втягуються в будь-яку діяльність, особливо в ігрову. Вони самостійно організовуються в групову гру.

Результативність дидактичних ігор залежить, по-перше, від систематичного їх використання, по-друге, від цілеспрямованості програми ігор у поєднанні із звичайними дидактичними вправами.

            Ігрова технологія будується як цілісне утворення, яке охоплює певну частину навчального процесу та об'єднане загальним змістом, сюжетом, персонажем. При цьому ігровий сюжет розвивається паралельно основному змісту навчання, допомагає активізувати навчальний процес, засвоювати ряд навчальних елементів. Складання ігрових технологій з окремих ігор і елементів – турбота кожного вчителя початкової школи.

Вивчений в процесі ігрової діяльності матеріал забувається учнями у меншій мірі і повільніше, ніж матеріал, при вивченні якого гра не використовувалася. Це пояснюється, перш за все, тим, що в грі органічно поєднується цікавість, що робить процес пізнання доступним і захоплюючим для школярів, і діяльність, завдяки участі якої в процесі навчання, засвоєння знань стає більш якісним і міцним.

 « Дитина не втомлюється від діяльності, яка відповідає її функціональним життєвим потребам»  С. Френе

Підвищення ефективності навчального процесу обумовлено, головним чином, удосконаленням методики навчання ( навчає добре той, хто вчить зрозуміло ), формуванням і підтримкою у молодших школярів сталої зацікавленості до навчання. Одна з причин втрати цієї зацікавленості – недосконалість методів і форм навчання, недостатнє стимулювання навчальної праці молодших школярів.

У дітей молодшого шкільного віку ведучим видом діяльності є гра. Психологи відмічають, що школа відводить дуже мало місця грі, відразу  нав`язуючи дитині підхід до будь – якої діяльності методами дорослої людини.  Перехід від гри до серйозних занять занадто різкий, між вільною грою і регламентованими заняттями утворюється нічим не заповнений розрив. Гра повинна стати важливим компонентом діяльності молодших школярів. Спостереження показують, що в навчальному процесі ігри використовуються все частіше. Причиною цього слід вважати не тільки більш ранній початок навчання, але й пошуки шляхів активізації діяльності учнів, підсилення їх самостійності. Але буває, що гра проводиться безсистемно, без врахування вікових особливостей учнів і ситуації, яка склалася на уроці, без поступового ускладнення ігрової діяльності. Нерідко ігри використовуються лише для зняття втоми, часто носять розважальний характер.

Таке використання ігор знижує пізнавальну спрямованість навчання , приводить до  підміни серйозної навчальної праці пустотливими забавами.

На думку К. Д. Ушинського, зробити серйозне заняття для дитини цікавим –ось завдання першопочаткового навчання.

Гра повинна бути  не просто цікавою, а органічно поєднуватися з серйозною, напруженою працею, не відволікати від навчання, а сприяти інтенсифікації розумової діяльності. У зв`язку з цим ігри повинні задовольняти такі вимоги  :

  1.  Відповідати темі і меті уроку.
  2. Забезпечувати поглиблення, розширення і закріплення знань учнів, розвивати розумові здібності і бути, в достатній мірі, цікавими, повчальними.
  3. Відповідати віковим особливостям дітей, бути доступними, забезпечуючи поступове ускладнення навчальних завдань.
  4. Сприяти вихованню цілеспрямованості, наполегливості і в досягненні мети, колективізму, взаємовиручки.

Розвитку мислення в молодшому шкільному віці належить особлива роль. З початком шкільного навчання мислення висувається в центр психічного розвитку дитини (Л. С. Виготський) і стає визначальним у системі інших психічних функцій, які під його впливом інтеллектуалізіруются і набувають довільний характер.

 Мислення дитини молодшого шкільного віку знаходиться на переломному етапі розвитку. У цей період відбувається перехід від наочно-образного до словесного, понятійного мислення, що надає розумовій діяльності дитини подвійний характер: конкретне мислення, пов'язане з реальною дійсністю і безпосереднімспостереженням, вже підпорядковується логічним принципам. Однак абстрактні, формально-логічні міркування дітям ще не доступні.

В міру оволодіння навчальною діяльністю і засвоєння основ наукових знань школяр поступово долучається до системи наукових понять, його розумові операції стають менш пов'язані з конкретною практичною діяльністю і наочною опорою. Діти опановують прийоми розумової діяльності, набувають здатності думати в умі і аналізувати процес власних міркувань.

З розвитком мислення пов'язане виникнення таких важливих вікових новоутворень, як аналіз, внутрішній план дій, рефлексія.

Виходячи зі свого педагогічного досвіду, можу зазначити, що діти дуже люблять ігри на уроках, але не завжди виконують правила гри. Частіше це відбувається в грі, де є групи., де діти намагаються допомогти один одному. В цьому випадку я не переривала ігровий процес, але робила  правила гри більш жорсткими. На протязі всього процесу гри на уроці необхідно уважно стежити за тим, щоб між дітьми не виникла конфліктна ситуація і не зіпсувалися відносини у класі. Якщо я це помічала, то втручалася в хід гри і відволікала увагу дітей на вирішення інших проблем у самій грі. Я вважаю, що гра допомагає розвиватися учневі як особистість.

   Отже, гра – це метод навчання, який організовує і розвиває учнів,розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість,  яка в майбутньому стане цінним капіталом для нашої держави   -  України.

 

 

 

 

 

 

 

 

Д О Д А Т О К

Д и д а к т и ч н і    і г р и

Загадки

 Загадки допомагають розвивати образне і логічне мислення, вміння виділяти суттєві ознаки і порівнювати, тренують швидкість і гнучкість розуму, кмітливість, здатність знаходити оригінальні рішення.

 Можна запропонувати дітям і самостійно скласти загадки про які-небудь відомі предмети (м'яч, книга, олівець та ін.)

 

 На ніч два віконця

 Самі закриваються,

 А зі сходом сонця

 Самі відкриваються. (Очі)

 Не море, не земля,

 Кораблі не плавають,

 А ходити не можна. (Болото)

 Сидить на віконці кішка.

 Хвіст, як у кішки,

 Лапи як у кішки,

 Вуса як у кішки,

 А не кішка. (Кіт)

 Два гуся - попереду одного гусака,

 Два гуся - позаду одного гусака,

 І один гусак - посередині.

 Скільки всього гусей? (Три)

 У сімох братів по одній сестриці. Чи багато всіх? (Вісім)

 Два батька і два сина знайшли

 Три апельсина і розділили порівну,

 Кожному дісталося по цілому. Як?

 (Дід, батько, син)

 Хто носить капелюх на нозі? (Гриб)

 Що робить сторож, коли в нього на шапці сидить горобець? (Спить)

 Як назвати п'ять днів, не називаючи чисел і назв днів?

 (Позавчора, вчора, сьогодні, завтра, післязавтра)

Складання пропозицій

 Ця гра розвиває здатність швидко встановлювати різноманітні, іноді зовсім несподівані зв'язки між звичними предметами, творчо створювати нові цілісні образи з окремих розрізнених елементів.

 Беруться навмання три слова, не пов'язаних за змістом, наприклад «озеро», «олівець» і «ведмідь». Треба скласти якомога більше пропозицій, які обов'язково включали б в себе ці три слова (можна міняти їх відмінок і використовувати інші слова).  Відповіді можуть бути банальними («Ведмідь кинув в озеро олівець»), складними, з виходом за межі ситуації, позначеної трьома вихідними словами, і введенням нових об'єктів («Хлопчик взяв олівець і намалював ведмедя, що купається в озері»), і творчими, що включають ці предмети в нестандартні зв'язки («Хлопчик, тонкий, як олівець, стояв біля озера, яке ревло, як ведмідь»).

 

Виключення зайвого

 Беруться будь-які три слова, наприклад, «собака», «помідор», «сонце». Треба залишити тільки ті два слова, які позначають у чомусь подібні предмети, а одне слово, «зайве», що не володіє цією загальною ознакою, виключити. Слід знайти якомога більше варіантів виключення зайвого слова, а головне - більше ознак, що об'єднує кожну пару слів, що залишилася і не властивих зайвому. Не ігноруючи варіантами, які відразу ж напрошуються (виключити «собаку», а «помідор» і «сонце» залишити, тому що вони круглі), бажано пошукати нестандартні і в той же час дуже влучні рішення. Перемагає той, у кого відповідей більше.

 Ця гра розвиває здатність не тільки встановлювати несподівані зв'язки між розрізненими явищами, але легко переходити від одних зв'язків до інших, не зациклюючись на них. Гра вчить також одночасно утримувати в полі мислення відразу кілька предметів і порівнювати їх між собою. Важливо, що гра формує установку на те, що можливі абсолютно різні способи об'єднання і розчленування певної групи предметів, і тому не варто обмежуватися одним-єдиним «правильним» рішенням, а треба шукати їх безліч.

 

Пошук аналогів

 Називається який-небудь предмет або явище, наприклад «вертоліт». Необхідно виписати якомога більше його аналогів, тобто інших предметів, схожих з ним за різними істотними ознаками. Слід також систематизувати ці аналоги за групами в залежності від того, з урахуванням яких  властивостей заданого предмета вони підбиралися. Наприклад, в даному випадку можуть бути названі «птах», «метелик» (літають і сідають); «автобус», «поїзд» (транспортні засоби); «штопор» (важливі деталі обертаються) і ін. Перемагає той, хто назвав найбільшу кількість груп аналогів.

 Ця гра вчить виділяти у предметі найрізноманітніші властивості й оперувати окремо з кожним із них, формує здатність класифікувати явища за їх ознаками.

 

 

 

Завершення розповіді

 Дітям пропонується початок будь-якого оповідання. Наприклад: «Був ясний сонячний день. По вулиці йшла дівчинка і вела на повідку смішне цуценя. Раптом звідки не візьмись ...».

 Необхідно придумати продовження і закінчення розповіді. Час роботи - 10 хв.

 Розповідь можна оцінити за такими критеріями:

- закінченість оповідання;

- яскравість і оригінальність образів;

- незвичайність повороту і сюжету;

- несподівана кінцівка.

 

Складання розповіді з використанням окремих слів

 Дітям пропонуються окремі слова. Наприклад: а) дівчинка, дерево, птах, б)ключ, капелюх, човен, в) кабінет, дорога, дощ. Потрібно скласти зв'язну розповідь, використовуючи ці слова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ХАРКІВСЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА І-ІІІ СТУПЕНІВ № 42

ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 

 

План роботи над методичною темою

«Розвиток пізнавальної активності та національної свідомості молодших школярів шляхом парної та групової роботи»

 

 

 

    Підготувала:

вчитель початкових класів

                                             Глущенко Наталія Володимирівна

                                    

 

 

 

 

 

 

 

 

2015/2016 навчальний рік

МЕТОДИЧНА ТЕМА ШКОЛИ:

«Формування національно-патріотичного виховання учнівської молоді в умовах сучасної школи»

 

ТЕМА ШМО ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ:

"Національно-патріотичне виховання

– пріоритетний напрямок системи виховної роботи"

 

МЕТОДИЧНА ТЕМА

Глущенко Наталії Володимирівни:

 

«Розвиток пізнавальної активності та національної свідомості молодших школярів шляхом парної та групової роботи»

 

ПЕРЕДМОВА

Якщо ви вдало оберете роботу і

вкладете в неї всю свою душу,

то щастя саме відшукає вас.

К.Ушинський

Професія вчителя дуже складна і відповідальна.

 

Кожній дитині – світло знань,

Кожній дитині - світло любові,

Віру в сили свої без вагань –

Як запоруку щасливої долі.

 

Знаю, що школа покликана вчити, але переконана, що цілісне сприймання світу неможливе без виховання якостей людяності та любові до власної Батьківщини, без формування вмінь і навичок творити добро та красу, служити прогресу. Все це залежить від різноманітності за змістом, структурою, способами організації навчальної діяльності.

Для якісного оновлення уроку в початкових класах у центрі уваги є, на мій погляд, розвиток пізнавальної активності школяра та національно-патріотичне виховання.

Актуальність даної теми полягає в тому, що навчання людини (утім, як і всього живого), на відміну від обробки об’єктів неживої природи, не може бути успішним, якщо в того якого навчають, немає бажання учитися. Людина має право робити або не робити те, що від неї вимагають, тому успіх справи значною мірою залежить від бажання (прагнення) робити. Зокрема, чим сильніше бажання навчитися, тим успішніше йде навчання, а без бажання, проти волі, воно не піде – насильно не навчиш. Впевнена, що навчання не буде успішним, якщо в учня не пробуджене бажання учитися.

Об’єктом мого дослідження є розумовий розвиток учнів як поетапний процес переходу від здатності вирішення навчальних завдань спочатку на нижчих і, поступово, на чимраз вищих планах розумової діяльності (від наочно – дійового – до наочно – образного і, нарешті, на словесно – логічному плані).

Відповідно до визначеного об’єкта, предметом дослідження є система форм, методів, прийомів та засобів розумового розвитку учнів.

Розпочинаючи роботу над проблемою дослідження, виходила з робочого припущення, що розумовий розвиток учнів у навчальній діяльності – як складний багатофакторний процес – потребує відповідного комплексного організаційно – методичного та ресурсного забезпечення. Комплексний підхід до розв’язання проблеми розумового розвитку школярів передбачає відповідне педагогічне управління всіма видами навчальної діяльності учнів (урочної, позакласної, позашкільної та самостійної), на всіх її рівнях (репродуктивному, частково – пошуковому, творчому).

Різнорівневий характер розробленої та апробованої впродовж останніх років системи полягає в тому, що вона орієнтована на:

1.різні рівні (плани) розумової діяльності школярів (наочно – дійовий, наочно образний і словесно – логічний);

2.різні види навчальної та самостійної діяльності учнів;

3.використання різноманітних інноваційних педагогічних технологій, адаптованих до відповідних умов навчальної аудиторії та специфіки навчального предмета.

 

Так, видатний чеський педагог Я.А.Коменський у першому розділі «Великої дидактики» говорить про необхідність всіма засобами підвищувати в дітях гаряче прагнення до пізнання, до навчання. Цій проблемі надавали належної уваги І.Г.Песталоцці, А.Г.Дістерверг, К.Д.Ушинський, В.О.Сухомлинський.

Особливо актуальною ця проблема є в наш час, коли школа звільняється від стереотипів у навчанні, і її іміджем є розвиток і активація творчих здібностей у дітей.

У зв’язку з цим, до найважливіших наукових і практичних проблем вчительської праці відноситься широке коло питань формування і розвитку пізнавальної активності школярів у процесі навчання.

Активність молодшого школяра виражається через різні види діяльності: навчальну, трудову, пізнавальну і т.д. Особливого значення набуває навчальна діяльність.

Але свою ведучу функцію та чи інша діяльність проявляє найбільш достатньо, коли вона складається, формується. Молодший шкільний вік і є періодом найбільш інтенсивного формування учбової діяльності, яка виступає специфічною формою індивідуальної активності.

Молодшому школяреві притаманне багатство уявлення, фантазії, емоційна активність, прагнення до конкретної, але недостатньо тривалої діяльності, яка супроводжується відчутними для нього реальними результатами, зростаючим пізнавальним інтересом.

Особлива роль пізнавального інтересу у молодших школярів, бо він сприяє підвищенню ролі розумової діяльності і є важливою умовою формування пізнавальної активності та пізнавальної самостійності.

Пізнавальний інтерес не тільки активізує розумову діяльність в даний момент, але і спрямовує її в послідуючих рішеннях різноманітних задач. Стійкий пізнавальний інтерес формується різними засобами в навчальній діяльності учителя (елементи зацікавленості, гра, предметна діяльність школярів і т. ін.).

Відоме оригінальне вирішення проблеми формування пізнавального інтересу учнів грузинськими педагогами. Так, Ш.О.Амонашвілі вважає гру основним засобом розвитку молодшого школяра, шляхом задоволення його пізнавальних інтересів.

 

Основною законодавчою базою для реалізації досвіду є:

  • Закон України «Про освіту»;
  • Державна національна програма «Освіта»;
  • Національна програма «Діти України»;
  • Державний стандарт;
  • Регіональна програма «Обдаровані діти»;
  • Регіональна програма «Моніторинг якості освіти»;
  • Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа);
  • Концепція педагогічної освіти;
  • Концепція національно-патріотичного виховання дітей і молоді.

У педагогічній літературі, результатах проведеного експерименту знаходимо немало підтверджень фактам, що ефективність формування пізнавальних інтересів учнів залежить від зовнішніх умов і причин, які мають для учнів значення об'єктивних факторів: «Як сонце всьому живому, так і розвитку мотивації навчання потрібні середовище, що стимулює, і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів» (О.Я.Савченко).

Приступаючи до роботи в класі, прагну насамперед добре вивчити учнів, виявити їхній «стартовий» рівень розумових здібностей з тим, щоб залучити до різноманітних видів навчальної діяльності, які відповідали б поставленій меті – розумовому розвитку кожного школяра. Діагностичний підхід допомагає наблизити кожного учня до зони його найближчого розвитку, уникнути розумового ледарства на уроці, активізувати пізнавальну діяльність шляхом добору адекватних методів та прийомів.

Вивчення педагогічної літератури та власний педагогічний досвід переконують у тому, що активна розумова діяльність учнів у навчальному процесі забезпечується за умов:

  • високої мотивації школярів на навчальну діяльність;
  • створення відповідного навчального середовища в навчальному кабінеті;
  • використання педагогічних технологій та методів відповідно до досягнутого рівня та завдань розвитку планів розумової діяльності учнів;
  • залучення школярів до самостійної діяльності, в тому числі проектної та дослідно – пошукової;
  • створення ситуацій успіху в навчальній діяльності;
  • орієнтації навчального процесу на формування компетенцій та досвіду діяльності;
  • забезпечення активної та інтерактивної взаємодії школярів із педагогом та між собою.

        Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що групова навчальна діяльність сприяє активізації й результативності навчання школярів, вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності, умінню доводити і відстоювати свою точку зору, а також прислуховуватися до думки товаришів, культурі ведення діалогу, відповідальності за результати своєї праці. Групова навчальна діяльність на занятті створює певні умови для формування позитивної мотивації учіння школярів (X.Й. Лійметс, К.Ф. Hop, Н.А. Побірченко, О.Я. Савченко, Г.О. Цукерман, І.М. Чередов, О.Г. Ярошенко та інші). Як вважають В.В. Виноградова, О.К. Дусавицький, В.В. Рєпкін, це відбувається в групах, де створено умови доброзичливості, чуйності, оволодіння учнями формами взаємодопомоги. Як свідчить шкільна практика, під час групової роботи активізується діяльність всіх без винятку її виконавців. Психологи пояснюють це тим, що "одна з найважливіших характеристик людини в групі полягає в тому, що вона звертається до своєї групи як до джерела орієнтації у навколишній дійсності".

         Групова навчальна діяльність виконує й організаційну функцію. Полягає вона в тому, що учні вчаться розподіляти обов'язки,, вчаться спілкування один з одним, розв'язують конфлікти, що виникають у спільній діяльності. В груповій роботі дитина бере на себе функції вчителя і виконує дорослі види діяльності.

        Таким чином, групова форма навчальної діяльності в порівнянні з іншими організаційними формами має низку значних переваг:

1) за той самий проміжок часу обсяг виконаної роботи набагато більший;

2) висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь;

3)формується вміння співпрацювати;

4)формуються мотиви навчання, розвиваються гуманні стосунки між дітьми;

5)розвивається навчальна діяльність (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

У своїй практиці застосовую різні форми організації навчального процесу: фронтальну, групову (парну) та індивідуальну. У моєму арсеналі є розробки як традиційних, так і нетрадиційних уроків, позакласних заходів навчального та виховного характеру.

В умовах гірких змін у соціальному, економічному і політичному житті постала проблема радикальної перебудови у сфері виховання. Державна національна доктрина визначила головну мету національного виховання на сучасному етапі — це передача молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду і на цій основі формування особистісних рис громадянина України: національної свідомості, розвинутої духовності, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, фізичної, екологічної культури, розвиток індивідуальних здібностей, таланту. Ми повинні донести до дітей чому і за що вони повинні любити Батьківщину.

 

 

 

Мета роботи над методичною темою:

 

 

  • розвиток дитини як суб'єкта навчальної діяльності;

 

  • розробка комплексної, багаторівневої системи організаційних форм,         методичних технологій та прийомів організації пізнавальної діяльності учнів та їх ресурсного забезпечення, спрямована на поетапний розумовий розвиток учнів у різних видах навчальної діяльності, в тому числі – самостійної.

 

  • формування національно-патріотичного світогляду, збереження та розвитку духовно-моральних цінностей українського народу;
  • наслідування найкращих прикладів мужності та звитяги борців за свободу та незалежність України як з історичного минулого, так і захисників, які сьогодні відстоюють суверенітет та територіальну цілісність держави у боротьбі із зовнішньою агресією;
  • забезпечення системних змін, досягнення високої якості, ефективності, цілеспрямованого та прогнозованого розвитку у сфері національно-патріотичного виховання;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ РОБОТИ НАД МЕТОДИЧНОЮ ТЕМОЮ:

 

- підвищення рівня знань у дітей про видатних особистостей українського державотворення, визначних вітчизняних учених, педагогів, спортсменів, провідних діячів культури і мистецтва, а також духовних провідників Українського народу;

          - створення атмосфери, яка сприяє розвитку навичок критичного мислення та пізнавальних інтересів учнів;

        - застосування активних та інтерактивних технологій навчання, при яких діти почувають себе впевнено, вільно висловлюють свої думки і спокійно сприймають зауваження, адже вони є активними учасниками навчального процесу;

       - виховання особистості, підготовленої до майбутнього, у якому необхідно розв'язувати проблеми та приймати конкретні рішення;

       -  розширення сфери застосування української мови дітьми та молоддю;

 

       - збільшення кількості дітей, які пишаються своїм українським походженням, громадянством.

 

 

.